Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина

6, Київ 01:45

Українці у Німеччині

Закордонні українці

Закордонне українство: витоки та сьогодення

В історії формування сучасної української діаспори простежуються чотири хвилі масового переселенського руху з України.

Перша хвиля еміграції з України (остання чверть ХІХ ст. ‑ початок Першої світової війни) була зумовлена переважно соціально-економічними причинами.

Другий масовий відтік частини населення за межі своєї батьківщини припав на період між двома світовими війнами і був викликаний соціально-економічними та політичними обставинами.

Друга світова війна та її наслідки викликали третю хвилю масової української еміграції, майже винятково політичну.

Четверта хвиля міграції припала на кінець ХХ ст. і мала, передусім, соціально-економічний характер.

Протягом останніх років еміграційний потік з України до деяких країн (зокрема, Канади та США) якісно змінився: дедалі більша зростає частка науково-технічної інтелігенції (як правило, це фахівці в таких галузях, як системний аналіз, програмування, біологія, нові матеріали, комп’ютеризація тощо).

Зрозпадом СРСР і утворенням на його просторах нових суверенних держав, українські етнічні меншини, сформовані в цих країнах внаслідок переміщення трудових ресурсів при тоталітарному режимі, перейшли на становище закордонних. Виникло, по суті, нове соціальне явище – східнаукраїнська діаспора.

Внаслідок міждержавних територіальних поділів ХХ століття частина українського етносу опинилася за межами України. Ця категорія закордонних українців належить до автохтонних національних меншин низки країн Європи (Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія, Придністровський регіон Молдови, прикордонні області Російської Федерації).

Нинічисло осіб українського походження, які проживають за межами України, за приблизними підрахунками, становить від 16-ти до 20-ти мільйонів.

Найбільше закордонних українців проживає в Російській Федерації. За результатами Всеросійського перепису 2002 року їх чисельність складає 2 943 471 осіб - громадян РФ, які ідентифікують себе як етнічні українці. Проте, згідно з неофіційною статистикою, чисельність української меншини в Росії сягає понад 10 млн. осіб. Так, ще кілька років тому російські демографи публічно декларували факт проживання в країні близько 8-10 млн. російських громадян українського походження.

Понад 1 мільйон 27 тисяч громадян українського походження проживає в Канаді (згідно з переписом населення в цій країні 2001 року.

Чисельність осібукраїнського походження в США, за результатами перепису населення 2002 р., сягає близько 900 тисяч. Проте деякі американські демографи вважають, що реальне число представників українського етносу в США ‑ від 1,5 до 2 мільйонів осіб.

Серед країнпроживання найбільших українських громад зарубіжжя – Молдова (660 тисяч осіб), Казахстан (550 тисяч), Бразилія (500 тисяч), Аргентина (300-350 тисяч), Білорусь (237 тисяч; за твердженнями керівників української громади в цій країні, лише в Брестській області ‑ колишньому етнографічному регіоні України «Берестейщина» ‑ проживає близько півмільйона етнічних українців), Узбекистан (понад 100 тисяч).

Чисельні українські громади проживають також у Румунії (понад 61 тисяча), Латвії (близько 60 тисяч), Киргизстані (до 46 тисяч), Польщі (близько 40 тисяч за офіційною статистикою, за неофіційною – понад 200 тисяч), Словаччині (близько 35 тисяч), Грузії (близько 35 тисяч), Австралії (понад 34 тисячі), Великій Британії (близько 30 тисяч), Франції (близько 30 тисяч), Німеччині (30 тисяч), Азербайджані (29 тисяч), Естонії (28 тисяч), Чехії (понад 22 тисячі), Литві (22 тисячі), Сербії і Чорногорії (понад 20 тисяч), Туркменістані (17 тисяч), Угорщині (понад 6 тисяч), Боснії і Герцеговині (близько 5 тисяч), Хорватії (4,3 тисячі), Таджикистані (4 тисячі), Австрії (3 тисячі), Вірменії (понад 2 тисячі), Болгарії (близько 1,5 тисячі).

Водночас, велика кількість українських громадян – представників української тимчасової трудової міграції зосереджена в Іспанії (понад 80 тисяч), Португалії (близько 60 тисяч), Греції (понад 30 тисяч), інших державах.

Уряд України докладає зусиль для забезпечення законних прав та інтересів громадян України, які працюють у країнах Європи. Велика увага приділяється налагодженню механізмів легального працевлаштування українських громадян у цих країнах, посиленню їхнього соціального захисту, розширюється відповідна двостороння нормативно-правова база.

Порівняно з іншими світовими діаспорами, українські громади мають найбільшу кількість різних громадських об’єднань (за приблизними підрахунками – близько 3 тисяч). Найбільше їх у Канаді – майже тисяча осередків: політичних, культурно-освітніх, професійних (об’єднання лікарів, учителів, інженерів, адвокатів), жіночих, молодіжних тощо.

Міжнародною українською організацією є Світовий конгрес Українців (СКУ), який об’єднує близько 50-ти великих організацій – представників майже з 30-ти держав. Загалом усі об’єднання охоплюють у кожній із країн проживання від 20-ти до 30-ти відсотків усієї чисельності кожної з українських громад.

У низці держав Східної і, частково, Центральної Європи, а також у країнах Балтії політико-правовий статус української громади закріплено законодавчо як національної меншини. Це забезпечує суттєву державну підтримку зусиль місцевих українських громад щодо збереження своєї національної самобутності, здобуття освіти й інформації рідною мовою тощо. У країнах, де українська громада не має статусу національної меншини, забезпечення її національно-культурних потреб є справою бажання та організаційних зусиль етнічних українців, які проживають у цих країнах.

Питання задоволення національно-культурних потреб українців за кордоном є предметом двосторонніх міждержавних переговорів на всіх рівнях. Збільшується число двосторонніх угод, які передбачають реалізацію культурно-освітніх та інших запитів української діаспори. Створюються двосторонні змішані міжурядові комісії з питань забезпечення прав національних меншин.

Державна політика щодо відносин із закордонним українством базується на таких нормативно-правових актах: Конституція України, Указ Президента України «Про Національну програму «Закордонне українство» на період до 2005 року» від 24 вересня 2001 року, Закон України «Про правовий статус закордонних українців», прийнятий Верховною Радою України 4 березня 2004 року. Крім того, завершується робота над проектами законів України «Про концепцію національної політики щодо закордонного українства» та «Про концепцію державної етнонаціональної політики».

Громадські організації українства Німеччини

Провідні громадські організації українства Німеччини

 

Провідні громадські організації українства Німеччини

 

Об'єднання Українських Організацій в Німеччині

Об'єднання є даховою організацією українців у ФРН, метою якого є координація діяльності українських громадських організацій /інституцій в Німеччині, репрезентація та захист інтересів українців у Німеччині.

Голова: Леся Шрамко

email: info@dach-ukraine.de

 

Центральна спілка українців в Німеччині

Lindauer Alle 79

13407 Berlin

Голова: Людмила Млош

tel.  +49 30 505 66 218, Mob. 0171 873 00 34

wolyn@arcor.de

http://zentralverband-ukrainer.com

 

Німецько-українське культурне об'єднання «Український світ»
Teterower Ring 37
12619 Berlin
Голова: Ольга Рааб

tel: +49 30 679 244 63
mobile: +49 176 21 84 54 26
e-mail: ukrainischewelt@aol.de
В 2010 році при об'єднанні засновано ансамбль української пісні «Горицвіт».

  

Німецько-українське товариство культури «Берегиня» (Берлін)
Köpitzer Str. 7
10315 Berlin
Голова  товариства: Світлана Фьорстер

тel.: +49 (0)176 49522060

e-mail: svitlana.foerster@gmx.de

 

Український Кіноклуб у Берліні

Некомерційна та незалежна ініціатива. Щомісячні покази найцікавіших ігрових та документальних українських фільмів включають тематичні дискусі, всі фільми демонструються з німецькими або англійськими субтитрами. Головною цільовою аудиторією Кіноклубу є німецьке суспільство, українці, та всі зацікавлені.

Координатор: Олександра Бінерт

Контакт: ukkb@gmx.de

www.ukkb.wordpress.com

 

Німецьке представництво українського часопису "Критика"

Часопис аналітичної есеїстики, публіцистики та рецензій «Критика» за­с­но­вано восени 1997 року групою українських інтелектуалів за ініціятиви літературо­знав­ця та історика культури, про­фесора Гар­вард­ського університету Григорія Грабови­ча, який відтак посів головне редаґування но­во­ст­во­ре­но­го ви­дан­ня. До першого скла­ду редакційної колеґії увійшли критик і публіцист Микола Рябчук (від­по­­ві­да­ль­ний редактор часопису від початку й аж до 2000 року), літературознавець Со­ло­мія Павличко, економіст Олександр Савченко, культуролог Ва­дим Скуратів­сь­кий, історик Олексій Толочко. Зго­дом членами редколеґії стали пись­мен­ник Юрій Андрухович, польський критик і публі­цист­ка Боґуміла Берди­хов­ська, політолог Володимир Кулик, історики Ярослав Грицак, Юрій Шаповал, а також професори Гарвардського університету Сергій Плохій та Ігор Шевченко, професор Олександр Мотиль із Університету Ратґерса та германіст і перекладач Юрко Прохасько зі Львова. Від­по­ві­даль­ним редактором часопису в Україні є київсь­кий критик Андрій Мокроусов.

Представництво в Німеччині
www.krytyka.com
bienert@krytyka.com

 

Інтернет портал українців у Німеччині "Хата скраю"

www.ukrajinciberlinu.wordpress.com

Українська школа материнка

 www.materynka.wordpress.com

Контакт: Ольга Самборська

адреса:

Gneisenaustr. 2a

10963 Berlin

4 Stock

email:samborska@gmx.de

tel. 00491775495465


Ukrainisches Haus e.V.Український Дім

Himmelgeisterstr. 96

40589 Düsseldorf

email: Irina.Jastreb@lvr.de

Голова: Ірина Ястреб

 

НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР

Kölner Str. 265

40227 Düsseldorf

Tel.: +49(0) 211 209 82 17

www.My-Ukraine.de

e-Mail: prolisok@web.de

Голова: Олександр Шиян

 

Союз українських студентів у Німеччині

Postfach 100307

München 80077

Deutschland

tel: +49 157 89 261 037

tel:  +49 176 61 691 049

http://sus-n.org

Голова – Катерина Пташник

 

 

Українська скаутська організація «Пласт»

Ukrainischer Pfadfinderverbund

In Deutschland «PLAST«

Schönstr.55

81543 München

tel.: +4989-56129090

Ольга Ткаченко

 

Спілка української молоді

Schönstr.55

81543 München

tel.: +4989-56129090

Андрій Несмачний

 

Об’єднання українських жінок в Німеччині

Schönstr.55

81543 München

tel.: +4989-56129090

Марійка Ковалишин

 

 

Товариство «Україна»

am Himbeerschlag 2,

80935 München

Tel. 089-351-6448

Контакт:

Тетяна Нова

Іван Бобин

Оксана Кисіль

 

Асоціація українців Північної Німеччини

Lorenzgasse 4

22303 Hamburg

tel. 040-38038902

email: rosir@ua.fm

email: usch-hamburg@web.de

Голова – Ростислав Сукенник

Заступник – Ірена Вовк

 

Управа Крайового Представництва українців

Нордрайн Вестафілії

Tholstr.13

45143 Essen

 

Представництво українців у Нижній Саксонії

c/o Zenon Tereschkun

Nobelring 5

30627 Hannover

Українська громада

землі Шлезвіг-Ґольштейн

Ziegelstrasse 67

23556 Lübeck

 

Інститут всебічного взаєморозуміння між німецьким та українським народами

Tacitusstr. 7 A, 50968 Köln

email: Valeri_Jourakhovski@t-online.de

Валерій Жураховський

 

Німецько – українське товариство «Райн – Некар»

Odenwaldstr.30

69266 Nußloch

tel: 004906204/911778

Голова: Ернст Людеманн

              Марія Мельник

 

Товариство «Бродина»

Brodina-Verlag

Michelbacher Str.18

64385 Reichelsheim 2

Тел.+49-6164 1836

Анна-Галя Горбач

 

Український вільний університет

Pienzenauerstrasse 15

81679 München

тел. +49 89 99738830

99738840

факс +49 89 997 388 50

ufu@extern.lrz-muenchen.de

Ректор: Ярослава Мельник

 

Товариство сприяння, піднесення та поширення української культури в Німеччині

Ayingerstrasse 19

81671 München

тел. +49 211 2489

Наталія Мехед

 

Товариство «Рідна школа»

Isarring 11

80805 München

тел. +49 89 361 5473

Голова: Андрій Куцан

Директор інтернату

Марія Фіцак

 

Громадська організація «Українці в Німеччині»

Steinhauser Strasse 48

81677 München

тел. +49 89 215 80444

Евеліна Юнкер

 

Українське товариство у Франкфурті-на-Майні

Therese-Herger Anlage 9, 65934 Frankfurt am Main,

т. 49 179-469 02 37,

info@ukraine-frankfurt.de

Роман Рокицький

 

Українська громада у Франкфурті-на-Майні

St. Cyriakuskirche, Auf der Insel 5, 60489 Frankfurt-Rödelheim

Tel. +49 174 326 1331, Mail: orthodoxffm@gmail.com

Голова: Олексій Ємельяненко

http://ukrfrankfurt.ucoz.de/

 

Музей українського народного мистецтва у м.Ханенбах (Рейнланд-Пфальц)

Hennweilerstraße 5 + 7

55606 Hahnenbach

Ірина Денис

Tel.: 06752/720232; 0170/5992435

E-Mail: irynadenys@gmail.com

http://www.kirn-land.de/vg_kirn_land/Touristik/Kultur%20und%20Geschichte/Museen/Museum%20f%C3%BCr%20ukrainische%20Volkskunst/

 

Товариство «Pro Ukraine»

т.49 2102-183 47, ф. 49 2102-447821,

DrUlibusch@aol.com

Віра-Костюк Буш

 

Українське інтеграційно-культурне об’єднання «Lerche» (Жайвір)

т. 49 202-758 98 36,

lerchenkr@web.de

Ціанна Кушнір

 

Німецько-українське коло спілкування Кельн/Північний Рейн

т. 49 2224-921 200,

Benedikt.Praxenthaler@web.de

Бенедикт Праксенталер

Олеся Репґен

 

Міжнародний центр культури і мистецтва «Каштан»

Am Holzkamp 14

40625 Düsseldorf

тел.: 0211-2927607

факс.: 0211-46875832

e-mail: kastan-kultur@web.de

Тетяна Чорноус

 

Німецько-українське наукове товариство ім. проф. д-р. Ю.Бойко-Блохина

Товариство було створено 28 січня 2007 року (протокол № 1 від 28.01.07) в м. Мюнхен.

Основні цілі створення НУНТ:

- сприяння розвитку наукової співпраці українських та німецьких вчених в області науки, культури і релігії;

- поглиблення наукових зв’язків українських вчених з вченими не тільки Мюнхена, але й всієї Німеччини;

- взаємна наукова спіпраця між НУНТ і учбовими закладами і громадськими організаціями в Україні та за кордоном.

За недовгий час існування об´єдненням було проведено багато наукових конференцій, серед яких - міжнародна конференція «Українці в Німеччині і за океаном та німецька діаспора в Україні» та «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Розсекречена пам’ять».

У 2008 році за ініціативою товариства в Державному педагогічному університеті ім.Григорія Сковороди в Переяслав-Хмельницькому було відкрито Фонд родини Блохин. На постійній основі товариством випускається листок у газеті «Християнський голос», м. Мюнхен, проводяться академії та лекції, присвячені визначним датам і подіям. Разом з тим, товариство намагається залучати до наукової праці українських студентів, які навчаються в німецьких університетах, та німецьких студентів.

 

Церковні об’єднання українців

Апостольський екзархат Української греко-католицької церкви в Німеччині та Скандинавії

Schönbergstrasse 9

81679 München

Тел. +49 89-99728380

Єпископ Петро Крик (Petro Kryk)

Німецький деканат Української православної церкви Київського патріархату

Stephanusstr.4

41472 Neuss

Tel. 02131-85750

E-Mail: uokkp@aol.com

Парафіяльний центр Української греко-католицької церкви

Schönstr.55

81543 München

Парафія Української греко-католицької церкви Св.Миколая

Waldstr.11

12847 Berlin

тел. +49-30 516 569 33

факс +49-30 516 569 32

o-ser-dankiv@yandex.ru

о.Сергій Данків (Sergiy Dankiv)

Парафія Української греко-католицької церкви Св.Миколая

Dr.Martinet Str. 22

96049 Bamberg

bpuszkar@t-online.de

о. Богдан Пушкар (Bohdan Puszkar)

Українська греко-католицька парафія Св.Михаїла

04277 Leipzig

b_luka@t-online.de

о. Богдан Лука (Bohdan Luka)

Українська греко-католицька церква Всіх Святих

Rerstig 95

Hamburg

Українська греко-католицька парафія Христа Царя

Мaasstr.25

40547 Düsseldorf

о.Микола Павлик (Mykola Pavlyk)

Парафія Української греко-католицької церкви Св.Володимира

Hannoversche Str. 122

30627 Hannover (Misburg)

тел./факс: +49-511 7684263

о.Роман Максимців (Roman Maksymtsiv)

 

 

Українська громада в Німеччині

Європейський конгрес українців (ЄКУ) – міжнародна спілка українських організацій, яка була створена для організації роботи українських громад країн Західної Європи з метою об’єктивного висвітлення української національної справи в країнах проживання українців та проведення просвітянсько-агітаційної діяльності серед корінного населення стосовно віковічної української ідеї – здобуття українським народом незалежності і створення самостійної, соборної української держави.

31 грудня 1948 року – 4 січня 1949 року в Лондоні відбулася Конференція українських громадських допомогових комітетів Європи, учасники якої створили Українське міжкрайове суспільно-громадське об’єднання для виборів керівних органів першого Координаційного осередку українських громадських центральних установ (КОУГЦУ). Згаданий Координаційний осередок протягом 1949–1991 років представляв інтереси українських громад у 21 країні Європи. Головними завданнями Координаційного осередку в цей період було визначено:

– координувати діяльність існуючих українських закордонних громадських установ;

– захищати й представляти інтереси українців-емігрантів;

– допомагати створювати українські громадські установи в країнах, де проживають українці;

– допомагати своїм членам з питань суспільно-громадського й культурно-освітнього життя та сприяти розвитку громадської та культурної діяльності українських громад в країнах, які не стали членами КОУГЦУ;

– налагоджувати і підтримувати співпрацю з українськими громадськими організаціями, об’єднаннями й установами інших континентів з метою сприяння набуттю Україною незалежності, захисту її національних інтересів та соборності українського народу.

У 1994 році в Празі (Чехія) на з’їзді Координаційного осередку українських громадських центральних установ КОУГЦУ був перейменований на Європейський конгрес українців (ЄКУ). На празькому з’їзді було доповнено й вдосконалено Статут ЄКУ, що сприяло прийняттю нових членів з країн Центральної та Східної Європи. Нині ЄКУ захищає інтереси й координує діяльність 27-ми українських суспільно-громадських організацій у 22 державах Європи: Бельгії, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Великобританії, Нідерландах, Греції, Данії, Іспанії, Естонії, Латвії, Литві, Німеччині, Польщі, Румунії, Сербії, Чорногорії, Словаччині, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.

Після здобуття Україною незалежності робота ЄКУ орієнтована на:

– допомогу українському народові в розбудові демократичного суспільства та соціально-ринкових відносин;

– підтримку співпраці України з європейськими країнами та її вступ до політичних і економічних структур Європейського Союзу.

ЄКУ виступає організатором та активним учасником чисельних заходів європейського рівня, серед яких Перша європейська конференція української молоді під гаслом «Українська молодь Європи на порозі ХХІ століття» (м. Будапешт, Угорщина, 22-23 жовтня 1999 року), Міжнародна наукова конференція «Десять років демократії (1989-2000)» (м. Свитник, Словаччина, 16–17 червня 2000 року), Перший Європейський форум українських видавців і журналістів (м. Валенсія, Іспанія, 13-14 жовтня 2007 року), Міжнародний Конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті» (м. Львів, 18-20 червня 2008 року) та інші.

Голова Європейського конгресу українців – Ярослава Хортяні (м. Будапешт, Угорщина). Секретаріат ЄКУ знаходиться в Лондоні (Великобританія).

13-15 листопада 2009 р. у Лондоні відбувся ХІІ з’їзд Європейського конгресу українців, в роботі якого взяли участь голови і представники 19 організацій-членів ЄКУ. Привітання з нагоди 60-річчя ЄКУ надійшли від Президента України Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради Володимира Литвина, Міністра закордонних справ Петра Порошенка, Голови Української всесвітньої координаційної ради Дмитра Павличка, керівника Міжнародного інституту освіти та зв’язків з діаспорою Ірини Ключковської та інших офіційних осіб.

В центральному домі Союзу українців у Великій Британії відбулася урочиста сесія ЄКУ, в ході якої учасники з’їзду заслухали звіти Голови Ярослави Хортяні і Генерального секретаря Любомира Мазура. Обговорювались питання діяльності крайових організацій ЄКУ, становища української меншини у європейських країнах тощо. ХІІ з’їзд ЄКУ прийняв рішення про підтримку ініціатив Світового Конгресу Українців щодо співпраці з Українською державою, покращення роботи з молоддю, сприяння діяльності Міжнародної української школи. Учасниками з’їзду Ярослава Хортяні була переобрана Головою ЄКУ.

Визначні представники Української громади

1. Євпраксія Всеволодівна, німецька імператриця Адельгейда Київська

Євпраксія Всеволодівна (у нім. джерелах – Praxedis-Adelheid von Kiew, Deutsche Königin, Römische Kaiserin; Adelheid, Jewspraksija, Eupraxia, Praxedis).

Народилася між 1067–1071 рр., померла 9 травня (20 червня) 1109 р.

Київська княжна, дочка Великого князя київського Всеволода Ярославича, сина Ярослава Мудрого, який намагався втримувати єдність київської держави і підтримував зв’язки з Візантією та Західною Європою. Сестра Володимира Мономаха, племінниця Королеви Франції Анни Ярославни, німецька імператриця.

Її життя є яскравим прикладом тих живих зв’язків, які Київська Русь посідала з володарськими дворами Західної Європи.

В юному віці вийшла заміж за маркграфа Північної Саксонії Генріха І, але незабаром овдовіла. У 1088 році була повінчана з німецьким імператором Генріхом IV під іменем Адельгейди (Adelheid). Завдяки цьому шлюбу Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти саксонських володарів та сприяти об’єднанню православної і католицької церков.

Наприкінці 1093 р. Євпраксія Всеволодівна, не витримавши грубого ставлення до неї зі сторони чоловіка, була змушена покинути Німеччину й відбула до Італії до відомої маркграфині Матильди Тосканської. За посередництвом маркграфині звернулася до папи Климента III, який передав її справу з Генріхом IV на розгляд собору в Констанці, і потім у П’яченці. Церковні собори у Константі й П’яченці (1095), на яких виступила Євпраксія, засудили поведінку Генріха IV. В 1097 виїхала до Угорщини, а звідти до Києва.

В 1106 постриглася в черниці.

Похована у соборі Успіння Богородиці у Києві.

2. Свята Едіґна

Свята Едіґна (нар. 1055 р. – померла 26 лютого 1109 року), внучка Ярослава Мудрого, дочка короля Франції Генріха І та Анни Ярославни.

Свята Едіґна, що в перекладі з німецької «надзвичайно достойна», жила та похована в селі Пух – Фюрстенфельдбрук, за 30 км від Мюнхена. Після смерті короля Франції Генріха І Анна Ярославна виконувала обов’язки правительки Франції разом зі своїм малолітнім сином – королем Франції Філіпом. Окрім Філіпа, Анна Ярославна мала ще кілька дітей: Роберт, Гуґо та доньку Едіґну, народжену у 1055 році. Припускається, що молоду вродливу дівчину заради влаштування державних справ хотіли видати заміж за нелюба.

Але Едіґна, не бажаючи цього шлюбу, вирішила втекти до Києва. Отож, 1074 року в Фюрстенфельдбрук з’явилася дівчина. Шляхетного вигляду, побожна і мовчазна, вона прямувала на Схід.

Едіґна все ж вирішила залишитися тут, оселилася жити в дуплі велетенської липи, яка росла біля церкви. Близько 35 років Едіґна жила у стовбурі липи, молилась, провадила побожне життя.

Проповідниці віри Христової відкрився дар лікування. Всім людям, старим і малим простого і вельможного роду, вона допомагала в хворобах і бідах. Маючи добру освіту, навчала їх читати і писати, молитися. Едіґна відійшла у вічність 26 лютого 1109 року.

Чутки про шляхетне походження підтвердилися вже після її смерті.

1120 року вона була беатифікована Церквою як блаженна.

Мощі блаженної Едіґни, перекладені до срібної скриньки, і нині зберігаються під її образом. Образ представляє жінку в короні і зі скіпетром, у церкві є особисті речі блаженної.

В селі Пух існує «Товариство Едіґна», яке плекає пам’ять про блаженну українського походження. У роках, котрі закінчуються числом 9, проводяться ювілейні вистави про життя і діяльність блаженної. А щороку 26 лютого віруючі вшановують її пам’ять: до церкви на прощу звідусіль приїздять християни, щоб під тисячолітньою липою та в сільській церкві віддати шану Едіґні.

3. Гетьман Павло Скоропадський

Павло Петрович Скоропадський (нар. 3(16) травня 1873, помер 26 квітня 1945) – український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 р. (29.4.1918 – 14.12.1918).

Майбутній Гетьман народився 3 травня 1873 року в аристократичній українській родині. У 1893 р. Павло Скоропадський закінчує Петербурзький пажеський корпус.

Етапи кар’єри: командир ескадрону, полковий ад’ютант. Під час війни з Японією – командир сотні Другого Читинського полку Забайкальського казачого війська. 25 березня 1912 року отримав чин генерал-майора з подальшим призначенням командиром 20 Фінляндського полку, потім – Лейб-гвардії Кінного полку.

З 1914 до 1917 року – бере участь у боях Першої світової війни. У 1916 році отримує звання генерал-лейтенанта. 1917 рік застав авторитетного в солдатських масах українця командиром 34 армійського корпусу.

Всенародна популярність Залізного Гетьмана наочно проявилася 6 жовтня 1917 р. у Чигирині, де 2000 делегатів п’яти козацьких губерній обрали Павла Скоропадського Військовим отаманом. 29 квітня 1918 р. у столиці відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, на якому 6432 делегати обрали Павла Скоропадського Гетьманом – Главою Української держави.

Сім з половиною місяців Другого Гетьманату лишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та впевненості. Протягом правління Гетьмана Скоропадського уряд прийняв близько 400 законодавчих актів, першими з яких стали «Закон про поновлення прав приватної власності на землю та вилучення за ринковою ціною частини землі у великих землевласників з метою наділення нею малоземельних селян» і «Закон про поліпшення правового статусу та умов праці робітничого класу». За короткий термін Українську державу офіційно визнали 30 держав, 10 з яких відкрили у Києві дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів чи дипломатичні місії в 23 країнах.

З кінця 1918 р. в еміграції у Швейцарії та Німеччині, де й надалі очолював гетьманський рух, навколо якого групувалися різні політичні і громадські організації та діячі.

26 квітня 1945 року Павло Скоропадський внаслідок отриманих поранень під час бомбардування помер у шпиталі монастиря Меттен в Баварії. Поховано Гетьмана на кладовищі в Оберсдорфі.

4. Микола Порш

Микола Порш (1879–1944) – політичний і громадський діяч та економіст. Визначний діяч часів Української Народної Республіки, член Української соціал-демократичної робітничої партії.

Активний член Центральної Ради, з листопада 1917 р. – генеральний секретар праці і військових справ. Представляв молоду незалежну Україну в Німеччині на посаді Посла Української Народної Республіки (1919–1920 рр.).

Після того, як Українська Народна Республіка припинила своє існування, М.Порш залишився в еміграції й відійшов від політичного життя. Похований в Берліні. Посольство здійснює догляд за могилою українського дипломата.

5. Олександр Довженко

Олександр Петрович Довженко (народився 29 серпня (10 вересня) 1894 р. на хуторі В’юнище Чернігівської області, помер 25.11.1956 р. у Передєлкіно, Московська область) – український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

З сімнадцяти років Олександр Довженко – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, вчителює у Житомирі, Києві.

У липні 1921 року Олександра Довженка за наказом Наркомату закордонних справ УРСР було зараховано співробітником відомства і направлено на роботу до консульства у Варшаву. На початку лютого 1922 року переводять на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині.

Автор фільмів «Звенигора» (1928) «Арсенал» (1929), шедевра світової кіно класики, фільму «Земля» (1930). Уже після його смерті у 1956 р. виходить вибране О.Довженка, дружиною Ю.Солнцевою завершуються зйомки фільмів «Поема про море», «Зачарована Десна».

6. Богдан Осадчук (Кораб)

Народився 1 серпня 1920 р. у м.Коломия, проживав з 1941 р. в Берліні.

Професор, доктор історії, активний пропагандист українства в Німеччині та за кордоном загалом.

Професор Богдан Осадчук – публіцист, політолог, університетський викладач та довголітній коментатор Української служби Польського радіо, BBC, німецькомовних інформаційних агентств, у т.ч. газет «Нойе цюрхер цайтунг» та берлінської «Тагесшпігель». У 1966 Осадчук – професор Вільного університету Берліна.

У 2007 році нагороджений Президентом України орденом Ярослава Мудрого, отримав також нагороду Польського сейму «Людина Пограниччя», при врученні якої відзначалось: «Богдан Осадчук має свою участь у поваленні Берлінського муру та здобутті незалежності України».

Професор Осадчук помер 19 жовтня 2011 року в Польщі на 92-му році життя.

7. Емма Андієвська

Емма Андієвська (19.03.1931 р.н.) належить до найвідоміших поетів української діаспори. Незвичайним був її дебют на початку 50-х років, коли з'явилася перша збірка віршів. Тогочасні критики поставили поетесу на рівень раннього Тичини й Артюра Рембо, відзначили єдність поетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги.

Надзвичайною є і її малярська майстерність. Художниця виставлялася в багатьох країнах світу. Вперше глядачі побачили її акварелі в Мюнхені в 1956 році, потім в Нью-Йорку — у 1989 році, Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурні ансамблі» та «Знаки».

Літературна творчість нашої землячки представлена у багатьох збірниках прози й поезії. На особливу увагу заслуговують її поетичні збірки:

«Поезія» (1951 р.); «Народження ідола» (1958 р.); «Риба і розмір» (1961 р.); «Кути опостінь» ( 1962 г.); «Первні» (1964 р.); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968 р.); «Наука про землю» (1975 р.) ‚«Кав'ярня» (1983 р.); «Спокуси святого Антонія» (1985 р.); «Віргілії» (1987 р.) «Архітектурні ансамблі» (1988р.).

Вона є членом Національної спілки письменників України (з 1994 року) та Міжнародного ПЕН-клубу.