У кінці минулого року Андрія Мельника було призначено надзвичайним і повноважним послом України у Німеччині. Доти він працював заступником міністра Кабінету Міністрів і опікувався питаннями європейської інтеграції. ФРН не стала для дипломата зовсім новою країною: раніше він очолював у Гамбурзі генеральне консульство. В інтерв'ю Укрінформу новопризначений посол розповів про свої першочергові завдання та про те, якої допомоги очікує Київ від Берліна, зокрема у врегулюванні конфлікту на сході.

- Пане посол, чи стало нове призначення для Вас несподіванкою?

- Кожен дипломат має бути готовий до найбільш складних завдань. Чесно кажучи, для мене ця пропозиція і рішення Президента (України - ред.) було несподіваним, але дуже приємним. Головне, що я відчуваю готовність і можливість саме в цей критичний для нашої держави час забезпечити тут, у Німеччині, необхідну роботу, щоб уряд ФРН і німецьке суспільство надавали максимальну підтримку Україні.

- Які першочергові завдання Ви поставили перед собою як посол України у ФРН?

- Пріоритетне завдання полягає, звичайно, в тому, щоб скористатися цим історичним вікном можливостей, яке відкрилося після перемоги Революції Гідності: це передусім безпрецедентний інтерес і з боку політичного істеблішменту Німеччини, але так само і зі сторони німецького суспільства та мас-медіа. Тому головне завдання - забезпечити підтримку з боку федерального канцлера Ангели Меркель і німецького МЗС у тому, щоб досягти компромісу і забезпечити врегулювання конфлікту на сході України. Ми дуже вдячні за особисті зусилля, яких докладає нині до цього канцлер та міністр (закордонних справ ФРН - ред.) Штайнмаєр, у тому числі шляхом телефонної дипломатії. Дуже важливо забезпечити змістовну частину цього діалогу і порядок денний українсько-німецьких відносин, щоб він був справді максимально чітким і конкретним.

Інше завдання стосується економічної складової. Попри важку ситуацію на сході і фактично стан війни, в якому ми перебуваємо, сьогодні питання німецьких інвестицій є надзвичайно важливим. Кардинальною є та готовність німецького бізнесу, яку ми відчули і під час візиту Прем'єр-міністра (України - ред.) до Берліна кілька тижнів тому. Німецький бізнес готовий залишатися в Україні і надавати підтримку нашій державі, навіть у цей складний період нашого розвитку, і готовий шукати нові шляхи та можливості.

Третій блок завдань стосується публічної дипломатії, тобто йдеться про безпосереднє спілкування з місцевими мас-медіа, адже інтерес - колосальний. Цей унікальний момент треба використати. Також треба спілкуватися з партіями, експертами, найширшими верствами німецького суспільства.

- Чи очікує Україна від Німеччини надання ще й військово-технічної допомоги?

- У цій сфері ми також ведемо розмови, і тут є у нас певні позитивні факти. Я не хотів би про них дуже детально говорити, але співпраця у цій сфері поступово починає набирати обертів. Ідеться, насамперед, про те, щоб максимальним чином скористатися допомогою Німеччини у зміцненні обороноздатності України в цей критичний період, коли проти нас ведуться відкриті військові дії з боку Росії. Тут у нас нещодавно була ціла низка рішень відповідних відомств (ФРН - ред.), які надають дозволи на постачання відповідного обладнання. Я не виключаю, що співпраця в цій сфері з часом буде більш конкретною.

- Чи помітили Ви розбіжності у позиціях канцлера ФРН та глави МЗС Німеччини в українському питанні та питанні ставлення до Росії?

- Мені здається, що це один з елементів російської пропаганди, яка намагається вбити клин між канцлером і міністром Штайнмаєром у питанні, що стосується політики щодо України. Я навіть за цей короткий період, перебуваючи у Берліні, спілкуючись із міністром Штайнмаєром і маючи змогу почути і позицію канцлера Меркель, не почув жодної різниці у цій головній і принциповій налаштованості німецького керівництва робити все можливе, щоб, по-перше, був припинений конфлікт на сході України, була припинена ця безглузда, розпочата Росією війна, а по-друге, щоб максимальним чином надати допомогу Україні. Останнє стосується як макрофінансової допомоги з боку ЄС та МВФ, так і надання гуманітарної допомоги, зокрема про виділення мобільних містечок, які вже розташовані на сході нашої держави.

 

- Чи планує Німеччина другий транш гуманітарної допомоги?

- В принципі, ми постійно говоримо, що потреба в цьому залишається. Дуже важливо тут забезпечити максимальну координацію на українському боці, зокрема на боці відповідальних міністерств та регіонів, які повинні максимально оперативно і без жодних бюрократичних затримок забезпечити отримання цієї допомоги. Ми розраховуємо, що знову зможемо отримати цю гуманітарну допомогу і знову відчути цей жест доброї волі з боку Німеччини.

- Німеччина скептично ставиться до можливого членства України в НАТО. Чи можливо якось пом'якшити цю позицію?

- Звичайно, це є одним з питань, яке стоїть в центрі уваги німецького суспільства. Ми повинні виходити з очевидних фактів: підтримка членства в НАТО в Україні зросла з 16% до понад 60%. Звичайно, на даному етапі питання формального членства в НАТО Україною не ставиться, але з іншого боку, розуміючи реальні загрози, що постали перед нами, зокрема такі як російська агресія, ми не можемо закривати очі на ту обставину, що Україна повинна гарантувати свою безпеку. НАТО залишається найбільш ефективним альянсом, який гарантує своїм членам справжню безпеку. Тому це питання є вкрай важливим. Ми будемо чіткими і конкретними прикладами переконувати німецьке керівництво у тому, що саме наближаючись до стандартів НАТО, ми зможемо посилити як свою обороноздатність, так і безпеку всієї Європи.

- Чи був Київ задоволений результатом недавньої зустрічі, що пройшла у Берліні в «нормандському форматі» на рівні глав МЗС?

- Звичайно, рішення, яке було досягнуто на цих переговорах, стало важливим кроком для пошуку шляхів врегулювання конфлікту дипломатичними методами. Але Україна очікувала і очікує значно більшого. Той факт, що вдалося ще раз зафіксувати так звану лінію розмежування і підтвердити, що це саме та лінія, про яку йшла мова у Мінську, це, звичайно, дуже важливий елемент. Але ще більш важливим є те, щоб зараз гарантувати імплементацію цього і забезпечити, щоб важка артилерія була відведена від цієї лінії.

Україна очікувала, що ми зможемо обговорити крім цього питання і інші центральні пункти Мінських домовленостей, зокрема про моніторинг кордону з Росією. Але, на жаль, переговори, які тривали майже чотири години, були дуже складними і напруженими. Ці питання не знайшли відображення в заключній заяві. Російська сторона вважає, що їх варто обговорювати на найвищому політичному рівні, зокрема під час планованого саміту в Астані. Тому було зроблено певний крок уперед, але нам потрібно ще дуже багато зробити.

Є домовленість, що зустріч міністрів буде продовжено. До цього має ще відбутися зустріч у тристоронньому форматі Контактної групи з тим, щоб забезпечити виконання досягнутих домовленостей, зокрема що стосується запевнення Росії вжити максимального тиску на сепаратистів. Після цього в нас відкривається можливість для наступної зустрічі або в Берліні або в Парижі.

- Наскільки ймовірним є проведення зустрічі «нормандської четвірки» на найвищому рівні?

- Ця зустріч є на нашому радарі і на радарі наших західних партнерів. Тобто в мене є відчуття, - так само є і розуміння з боку наших німецьких партнерів - що проведення цього саміту може мати певну додану вартість навіть ще до того, коли будуть досягнуті вже конкретні проекти рішень. Тобто, з одного боку, йде робота, щоб на цей саміт вийти з тими рішеннями, які будуть задовольняти всі сторони, насамперед Україну. Зокрема що стосується реального, дійсного прогресу в імплементації Мінських домовленостей. З іншого боку, сама така зустріч може дати свій результат. Я би оцінив шанси на проведення саміту на рівні глав держав (України, РФ, ФРН, Франції - ред.) десь 50 на 50.

- Як місце можливого проведення саміту й досі розглядається Астана?

- Так, оскільки про це вже всі говорили і є розуміння, що цей процес повинен мати логічне завершення. Але головне, що цей саміт буде лише тоді, коли буде справді відчуття того, що він дасть дуже чіткий і конкретний результат.

 

Укрінформ, Ганна Снігур-Грабовська