«Потрібно чинити більше тиску на Росію»

 

ES&T: Більше року тому, 12 лютого 2016 р. учасники Тристоронньої контактної групи ОБСЄ підписали т. зв. «Мінськ ІІ», у якому зафіксовано комплекс заходів з імплементації Мінського протоколу від вересня 2014 р. Політичну підтримку Мінську ІІ надає т. зв. Нормандський формат, тобто уряди Франції, ФРН, Росії та України. Підписали Мінську угоду представники ОБСЄ, України і РФ, і крім того очільники т. зв. ЛНР і ДНР, тобто сепаратистів на Сході України. Угода передбачає серед іншого припинення вогню і створення буферної зони навколо лінії розмежування вогню між сепаратистами і українськими військовими, від якої повинні були бути відведеними важкі озброєння. Однак уздовж лінії й надалі ведуться бойові дії, іноді – за допомоги важкої артилерії. Яка ситуація в зоні конфлікту зараз?

Мельник: Ситуація на Сході України майже не змінилася, атмосфера й досі напружена. Стріляють щодня, точніше, щоночі – у т.ч. і з важких озброєнь, які взагалі-то заборонено і які повинні були давно бути відведені. Відтак нас дивують заклики до Києва про проведення там місцевих виборів, хоча безпекова ситуація і пов’язані з нею ризики наразі унеможливлюють політичний процес. Згідно з інформацією СММ ОБСЄ, обстріли відбуваються з боку сепаратистів, а постріли у відповідь мають місце лише у крайньому випадку, з метою захисту. Відтак, задля продовження Мінського процесу вкрай важливо, аби «режим тиші» як ключовий і обов’язковий пункт Мінської угоди, був впроваджений в життя на 100 відсотків.

ES&T: До цього часу не відбулося і масштабного обміну заручниками, а Уряд у Києві не отримав під власний контроль кордон між сепаратистськими регіонами і РФ, відповідно не відбулося й виборів за українським законодавством у так званих «республіках». Коли ж вибори будуть?

Мельник: Вибори могли б відбутися ще цього року. Передумовою для цього є ухвалення спеціального виборчого закону для проведення місцевих виборів саме за українськими нормами. Так написано у Мінському пакеті. Над цим працюють з літа 2015 р. інтенсивно і безперервно. Втім, сепаратисти повинні погодитись на виконання цього українського закону, згідно з Мінськом, а їхня позиція до цього часу була неконструктивною. Будь-які компромісні пропозиції вони відхилили. Ми чинимо тиск  з метою якомога швидшого ухвалення закону парламентом. Другою передумовою є створення надійного безпекового середовища для виборів. Важко собі уявити волевиявлення між танків і гармат. Тобто, усі види важкої артилерії повинні бути відведені до спеціальних місць і помічені печаткою. Крім того, необхідний посередник, третя сторона, яка б гарантувала безпеку кандидатам на виборах. Ми щодо цього надали багато ідей, у т.ч. щодо поліцейської місії ОБСЄ. Це було б реально. ФРН наразі головує, і ми дуже сподіваємось, що Федеральний уряд підтримає таку конструктивну пропозицію.

ES&T: Мета виборів полягає у встановленні місцевого самоврядування у сепаратистських регіонах, у комплексі з певною локальною автономією. Чи не призведе це в кінцевому рахунку до відокремлення від України з поступовим приєднанням до РФ, як це сталося з Кримом?

Мельник: Це виключено. Закон про запровадження особливого статусу для цих регіонів вже було ухвалено парламентом у Києві. Щоправда, було домовлено, що він вступить у законну силу лише після виборів. Про автономію у Мінському документі нічого не сказано. Закон взагалі передбачає особливі повноваження на локальному рівні, як-то запровадження народної поліції чи право участі у процесі прийняття рішень про призначення місцевих прокурорів. Використання російської мови теж зафіксовано. Однак ми не віримо, що ті, хто змушений був виїхати з Донбасу , або ж ті, що там залишилися, після всіх жахіть зберігають якісь симпатії до так зв. Новороссії. Це ж наші українські громадяни, про яких ми піклуватимемось. Відбудова інфраструктури після війни ляже на плечі українського уряду. Мені здається, що люди там визнають це і підтримають.

ES&T: Ви не боїтеся, що РФ і вся світова спільнота можуть втратити інтерес до вирішення конфлікту в Україні з огляду на загострення ситуації на Близькому Сході, насамперед через війну в Сирії і боротьбу проти терористів ІДІЛ?

Мельник: Є такий ризик. Безумовно. Однак Німеччина і всі наші європейські партнери повинні визнати, що просто так конфлікт на Сході України сам по собі не розчиниться у повітрі. Причина цьому дуже проста. Донбас – індустріальний регіон, як Рурська область у Німеччині. Тут досі проживає близько 3 млн. мешканців. Якщо не буде знайдено рішення, величезні підприємства, які забезпечували тисячі робочих місць, стоятимуть, відтак людям не залишатиметься нічого іншого, як взяти до рук зброю, аби хоч якось заробити собі на хліб. Вирішення конфлікту на базі Мінських домовленостей все ще є можливим. Просто слід проявити більше політичної волі і чинити набагато більше тиску на Москву.

ES&T: На Заході набирають обертів заклики окремих осіб про пом’якшення чи взагалі скасування санкцій проти РФ, запроваджених внаслідок анексії Криму, адже Росія потрібна як партнер за столом переговорів по Сирії. Вас непокоїть така тенденція?

Мельник: Такі розмови – у т.ч. у Німеччині – ми спостерігаємо з великим занепокоєнням, адже відповідні заклики не призведуть до потрібної мети. Від військового вирішення конфлікту відмовилися з самого початку. Відтак є можливість лише вирішення дипломатичним шляхом, з використанням принципу санкцій. Це легітимний і ефективний засіб ведення політики, перед очима у нас – позитивний приклад з Іраном. Діалог з Москвою є вкрай необхідним. Втім, без використання засобів тиску діалог не буде ефективним. Потрібно зберігати стратегічне терпіння і визнати, що без санкцій отримаємо згодом черговий «заморожений» конфлікт, як у Придністров’ї і Абхазії, однак з ще гіршими і непередбачуваними наслідками не лише для нас, а й зрештою для всієї Європи.

ES&T: Як Ви бачите перспективи розбудови відносин між Україною та Росією, у середньо - і довгостроковій перспективі?

Мельник: Я неодноразово наголошував: ми приречені на співіснування у мирі з Росією. Росія все одно залишатиметься нашим сусідом, хочемо ми того чи ні. З Росією у нас найдовший кордон у Європі, тобто нам доведеться шукати шляхів назустріч. Однак, повинно пройти ще дуже-дуже багато часу, адже довіру повністю втрачено. Можливо, знадобляться десятиліття, аби її відновити, втім, у довгостроковій перспективі немає іншого вибору.

ES&T: Повернення Криму є передумовою для подальшого мирного співіснування з РФ?

Мельник: Це - абсолютно обов’язкова передумова. Для нас кримчани залишаються українськими громадянами, навіть якщо їм, повсякчас силою – нав’язують громадянство РФ. Тому ми у цьому сенсі вимагаємо започаткування політичного діалогу в міжнародному форматі (наприклад, Женева +). Нажаль поки безуспішно. Втім, і без цього вистачає предмету для розмов. Транспортне сполучення Криму, забезпечення електроенергією і водою залежать від України. Ситуація навколо захисту прав людини - насамперед україномовного населення ,частка якого складає 25 відсотків, і кримських татар – дуже складна. Отже, переговори про цілу низку практичних речей потрібні вже. Раніше чи пізніше питання реінтеграції Криму до України так чи інакше постане. Це є безумовним. Крапка.

ES&T: З 1 січня ц.р. нарешті вступив у чинну силу Договір про асоціацію України та ЄС, який викликав невдоволення з боку РФ, був підтриманий протестними акціями на Майдані як ознака чіткого наближення України до Заходу. Які практичні наслідки містить в собі Угода?

Мельник: Перший і ключовий пункт полягає у посиленні тиску у контексті реалізації реформ на українську політику, економічний і суспільний сектор. Держава повинна бути конкурентоспроможною. Угода передбачає низку зобов’язань України у сфері юстиції, прав людини і боротьби з корупцією, крім того утворення ефективних державних управлінських структур. Увесь законодавчий блок повинен упродовж наступних років повністю бути адаптованим до європейських норм. Тобто, угода про асоціацію дорівнює у такий спосіб стратегічній урядовій програмі для всієї України. Якщо ми повністю її виконаємо, що Україна наразі й робить, ми вийдемо одного дня на рівень, який дозволить нам подати повноцінний запит на членство в ЄС. Ми орієнтуємося при цьому на 2020 рік.

ES&T: Україна прагне не лише економічного, а й військово-політичного зближення із Заходом. Між НАТО і Україною ще у 1997 році було укладено Хартію, яка регулює засадничі принципи співробітництва. Україна й надалі прагне членства в НАТО?

Мельник: Звичайно, з огляду на протиправну анексію Криму і досі триваючу, розпочату і підтримувану Москвою агресію на Сході України доводиться серйозно замислитись над тим, у який спосіб ми можемо протистояти такому нечуваному нападу на нашу цілісність і суверенітет. Багато вибору ми не маємо. Україна могла б, як і було ухвалено парламентом ще у 2010 р., бути нейтральною та позаблоковою. Однак, на нас все одно напала Росія.

Інший спосіб передбачає нарощування військового потенціалу, у т.ч. ядерного, з метою стримування, що наші німецькі партнери явно не підтримають. Зрештою ми добровільно відмовились від ядерної зброї, якою володіли після розпаду Радянського Союзу. Отже, єдиним мудрим рішенням залишається членство України у альянсі, який би нас захистив. Немає сумніву, якби ми були в НАТО, не сталося б ні анексії Криму, ані війни на Сході України. Ми поки що не виголошуємо гучних гасел на користь членства в НАТО, втім вже розпочали адаптацію своїх військових структур до норм і стандартів Альянсу за допомогою наших західних партнерів. Більшість нашого населення, згідно з опитуваннями, підтримує членство в НАТО, яке безумовно не є можливим від згоди самого Альянсу. У 2008 році нам у ході саміту НАТО у Бухаресті щоправда не дали ПДЧ, втім запевнили, що одного дня Україна стане членом НАТО. Це рішення залишається для нас ключовим орієнтиром і мотивує.

ES&T: А зараз Україна очікує додаткової військової підтримки з боку НАТО та ЄС, скажімо, постачання озброєнь?

Мельник: Звісно. Ми від самого початку просили про це, на жаль, у Німеччині нас не підтримали. Інші держави, США і Канада виявили більше готовності захистити нас. Ми вважаємо, що прохання України було і залишається обґрунтованим. Ми не стоїмо у списку санкцій і вживаємо лише заходів у крайньому випадку, з метою захисту своєї країни. Згідно з положенням ООН, право на захист своєї держави є «святим». Якби наша обороноздатність була посилена, це не було б новою провокацією для Москви, як того побоюються деякі у Німеччині, адже немає нічого в світі, що б Росія не розглядала як провокацію. Незалежна Україна діє на Кремль як червона хустка на бика! Тому цей аргумент вже не спрацьовує. Якщо Німеччина активно присутня в Іраку, надаючи необхідну підтримку військам «Пешмерги», було б вельми доречним і навіть життєво необхідним залучення і у випадку України. Це ні в якому разі б не збільшило ризик подальшої ескалації у відносинах з РФ – навпаки, зменшило б.

ES&T: Отже, від Німеччини Ви очікуєте на посилену політико-безпекову підтримку?

Мельник: Так. Це питання не знято з порядку денного, хоча публічно про це мало кажуть. Німеччина має принципову позицію щодо експорту озброєнь, до чого ми повинні ставитись з повагою. Втім, ми переконані, що навіть за таких умов можна знайти шляхи активнішої підтримки України. Дечого вже вдалося досягти у минулому році, наприклад курс тренінгу для українських воєнних медиків з надання першої допомоги пораненим на фронті на Сході України. Така успішна співпраця має бути продовжена, наприклад, у сфері розмінування. Разом з тим питання постачання озброєнь залишається актуальним. Ми дуже сподіваємось, що Федеральний уряд усвідомить: чим більше підтримки надається Україні, тим більше робиться для зміцнення загальноєвропейської безпеки.

«Europäische Sicherheit und Technik»,