«Позитивний сигнал» зі сторони російської влади
Посол України Андрій Мельник охарактеризував звільнення Надії Савченко як “позитивний сигнал” з боку російської влади. Він сподівається на продовження цієї тенденції. “Саме завдяки обміну полоненими було досягнуто незначного прогресу в рамках Нормандських переговорів”, сказав Мельник в інтерв’ю з Сабіною Адлер для Deutschlandfunk.
Сабіна Адлер: Пане Посол, Надія Савченко на свободі. Після її звільнення Міністр закордонних справ Німеччини висловив надію, що тепер Мінський процес зрушить с місця, а у відносинах України з Росією трохи спаде напруга. Як ви вважаєте, чи є шанси на втілення цих надій?
Андрій Мельник: Насамперед ми хочемо подякувати нашим німецьким друзям. Звичайно, це звільнення стало позитивним сигналом зі сторони російської влади. Ми сподіваємося, що ця тенденція продовжиться, бо саме цей обмін полоненими надав невеликий поштовх Нормандським переговорам.
Адлер: Пане Посол, ви тільки що вжили словосполучення “обмін полоненими”. Зараз в східній частині України є близько 4000 осіб, більшість з яких захоплено в полон сепаратистами на окупованих територіях, але частина перебуває також у українських військових. Ці незаконні затримання часто пов’язані з тортурами. Правозахисні організації в Україні і в Росії виявили, що наразі таких людей приблизно 4000. Що може зробити український уряд, щоб по-перше, домогтися обміну ув’язненими, а по-друге, щоб виявляти ці військові злочини і карати за них?
А. Мельник: Влада намагається виявляти помилки, хоча ми і не маємо доступу до окупованих територій. У військовій прокуратурі було створено спеціальний підрозділ штатом в 34 слідчих, щоб вивчати конкретно кожний випадок. Зараз вже встановлено, що згідно з нашими даними було ідентифіковано близько 3000 жертв. Це люди, які піддавалися тортурам, насильству, а також були викрадені на непідконтрольних українській владі територіях на сході України. 560 осіб з цих жертв вже було допитано в рамках розпочатих кримінальних проваджень. Це означає, що прокуратура документує ці випадки і головне, що варто зазначити: для цих злочинів немає терміну давності, не зважаючи на те, з якої сторони вони були скоєні. Навіть Закон про амністію, який потрібно прийняти в українському Парламенті в рамках Мінських домовленостей, не допустить, щоб злочинці змогли уникнути відповідальності.
Адлер: Наразі існує запит від українського Парламенту та Уряду щодо того, щоб міжнародні суди, наприклад, Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, визнав військові злочини в Україні злочинами проти людства. Але для цього Україна повинна сама виконати деякі умови, а саме – підписати Римський статут. Як скоро це може статися?
А. Мельник: Україна вже ініціювала необхідні кроки. 8 вересня 2015 року міністр закордонних справ депонував в Гаазі відповідну постанову українського парламенту. Це означає, що ми, з свого боку, ще без ратифікації так би мовити «відкрили шлях». Що стосується ратифікації, все також поступово рухається в правильному напрямку. Президент надіслав відповідний проект щодо конституційних змін в Верховну Раду і цей проект передбачає, що Україна також визнає компетенцію та юрисдикцію Суду. 2 лютого 2016 році у першому читанні проект був прийнятий парламентом. Це означає, що на наступному пленарному засіданні відбудеться подальше обговорення цього питання і ми сподіваємося, що нам вдасться отримати дві третини голосів.
Адлер: Коли мова йде про міжнародні суди, які повинні займатися розслідуваннями військових злочинів у східній частині України, чи не є це показником недієздатності судових рішень України? Чи насправді потребують слідчі органи та Україна допомогу з Гааги?
А. Мельник: Україна може проводити розслідування і в змозі також доводити їх до кінця. Але так як ми не отримуємо доступу, а також тому, що ми не можемо заарештувати цих людей, вони залишаються безкарними. Суд у Гаазі забезпечує нам загальний доступ. Тобто, це означає, що незалежно від того, де в даний час ці люди проживають, в Росії або в будь-якій точці світу, ці люди, за допомогою механізмів Міжнародного кримінального суду в Гаазі, будуть покарані. Досвід роботи в інших країнах показує дуже добре, що незалежно від того, скільки років пройшло, правосуддя, кінець кінцем, все ж може виграти.
Адлер: Декілька днів тому, в Україні на вебсайті «Миротворець» були опубліковані імена журналістів, акредитованих в так званій Донецькій Народній Республіці. Це було зроблено за згодою радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенко. Цю ситуацію можна інтерпретувати таким чином, що публікація даного списку акредитації отримала схвалення уряду України. Делікатність ситуації в тому, що було встановлено зв'язок, хто може подавати заявку на акредитацію, хто має щось спільне з сепаратистами, і, навіть, хто прийняв їх сторону на полі бою. Тобто, іноземні журналісти у вашій країні таким самим чином потрапляють під нагляд українського уряду?
А. Мельник: Я не згоден з вами в тому сенсі, що уряд позитивно відреагував на цей інцидент. Я хотів би, щонайменше, звернути увагу на заяви віце-прем'єра пані Климпуш-Цинцадзе та Уповноваженої з прав людини пані Лутковської. Я хочу уточнити одну річ: свобода преси була і залишається цінним активом для України. За цю свободу помирали на Майдані, і, отже, тут не повинно бути жодних компромісів. 11 травня прокуратура заявила про випадки перешкоджання журналістській діяльності. Мова йде про одну неурядову організацію, яка опублікувала ці імена на своєму сайті. Уряд, на жаль, не може безпосередньо втручатися в цю справу. Ми дійсно дуже хвилюємося за журналістів. Віце-прем'єр також вибачилася перед постраждалими журналістами. Вчора до цієї справи долучився посол Німеччини в Києві. Міністр внутрішніх справ України запевнив, що немає жодних чорних списків.