Авторська стаття Міністра закордонних справ України в газеті «Handelsblatt», 02.03.2017
Чи стане «Газпром вирішальним політичним гравцем у Європі?», - запитує Павло Клімкін.
ЗБРОЯ ЕНЕРГІЯ
Як засвідчили останні роки, питання диверсифікації джерел енергопостачання може за певних умов стати доленосним для Європи. Росія розглядає світ як шахівницю – а енергозабезпечення – як один з найважливіших видів зброї у цій битві. Направленої не лише на Україну.
Цю зброю використовують упродовж років, аби змусити Україну рухатися у фарватері політики Москви – даремно. Менш помітно, втім не менш ефективно питання енергозабезпечення як засіб впливу використовується в країнах ЄС. Лише одного погляду на спільні фотографії на стінах багатьох енергоконцернів Європи достатньо, аби зрозуміти: Газпром щораз потрапляє до лав енергетичних «родин». Спочатку як гість потім – як власник. Це можна було б схвалювати, якби не антиєвропейська стратегія Росії.
Україна, як держава, яка надто добре обізнана в путінських «сімейних цінностях», намагається віддалитися від Росії. Для нас політика постачання енергії - інструмент для звільнення, а не рабовласництва. Втім, як це виглядає на практиці? Ще у жовтні 2016 р. цій меті було завдано важкого удару, коли Європейська комісія ухвалила рішення про зміну режиму використання гілки балтійського газогону OPAL. Рішення, яке з усією очевидністю суперечить звичним поняттям про стратегічне партнерство. Це рішення, яке іде врозріз із зобов’язаннями ЄС щодо України у рамках Угоди про асоціацію і з договором про утворення енергетичного співтовариства.
Воно негативно позначається не лише на рівні довіри між Україною та ЄС, а й на засадах спільної політики ЄС в рамках енергозабезпечення.
Якщо це рішення набуде реальної чинності, тоді у європейців залишиться лише один вибір: з якої руки Росії харчуватися: правої чи лівої. І ті, що стоять праворуч, будуть конкурувати з тими, що ліворуч, за прихильність Москви. І це – підґрунтя для надійного європейського майбутнього?
У Німеччині, як і багатьох інших країнах ЄС багато хто вважає, що Газпром корисний для Європи і не має альтернативи. Обидві позиції хибні. Газпром – це продовження руки путінської політики – надзвичайно антиєвропейської і корумпованої, насамперед в сенсі політичного класу. Але ми в Україні надто добре це усвідомлюємо. Багато українських олігархів постали на горизонті завдяки загальновідомим «закулісним оборудкам» з Газпромом.
Більше Газпрому означає не лише більше залежності. Це означає більше корупції, більше антиєвропейських партій з непрозорим фінансуванням і більше політиків, які на схилі власної політичної кар’єри раптово посідають крісла у спостережних радах російських концернів.
Для жодного не є секретом, що Газпром поступово втілює в життя політику посилення власного впливу. Навіть сама Єврокомісія не напряму це визнала. Стратегія знищення єдиного європейського ринку газу спрямована безпосередньо проти України. На користь цього є достатньо доказів.
Крім того Газпром наполягає на контролі найголовніших з’єднуючих газових магістралей між Україною і європейськими державами на західному кордоні України. У такий спосіб Газпром намагається запобігти імплементації норм права ЄС в Україні. Україна всіма можливими засобами повинна утримуватися в зоні впливу Росії, там, де вирішують «закулісні оборудки», а не закон.
З огляду на триваюче антимонопольне розслідування Єврокомісії проти Газпрому на підставі підозри у зловживанні ринковим становищем розширення можливостей російського енергопостачання через OPAL видається щонайменше нелогічним. Більше залежності чи незалежність – у чому полягає політика ЄС щодо Газпрому? Сигнали, які ми отримуємо внаслідок укладення угоди про OPAL, є суперечливими.
Упродовж останніх трьох років Україна захищає себе у неоголошеній (і відтак ще підступнішій) війні з Росією. Водночас енергетична війна Росії проти України триває набагато довше. Цю тезу не всі готові сприймати: це одночасно війна проти ЄС. Війна, в якій Росія вже бачить себе переможцем. «Наразі Європа є неважливим історичним гравцем. Світом правлять дві особи – Путін і Трамп». Це – не мої слова, це вислів Алєксєя Пушкова, одного з речників Кремля, відомого і у Європі. Саме це і є та тональність, яку наразі чути з Москви.
Україна і її підприємства змушені тепер відстоювати свої права в суді, у т.ч. через участь у процесі, ініційованому польською стороною проти Європейської комісії. І що ж це буде за дивакуватий процес! З одного боку Україна і Польща, а з іншого - Єврокомісія, Німеччина і Газпром. Оце так історія!
Автор статті – міністр закордонних справ України.