Генеральний прокурор Луценко: «За вбивством в центрі Києва стоїть Путін»
Він - головний обвинувач України. Чи то йдеться про імплементацію Мінського договору, чи розслідування політичних вбивств або боротьбу проти корупції – Генеральний прокурор Юрій Луценко посідає ключову позицію з тим, аби вирішувати конфлікти в країні.
Його рішення відтак є важливими не лише для України, а і для Німеччини, головного союзника у мирному процесі на Сході країни, який пробуксовує. «Більд» зустрівся з 52-рінчим чиновником на інтерв’ю і отримав несподівані відповіді на найнагальніші запитання.
«Більд»: 23 березня колишній російський депутат Денис Вороненков був застрілений у Києві посеред вулиці. Ще того ж дня Президент Порошенко заклеймив вбивство як "акт державного тероризму Росії". Які докази маєте Ви для звинувачення?
Юрій Луценко: Ви знаєте, що Вороненков був свідком у справі проти колишнього президента Віктора Януковича, який втік до Росії. Вбивця супроводжував жертву більше ніж кілометр і потім застрелив. Ми ідентифікували застреленого тілоохоронцем вбивцю. Він був раніше національним гвардійцем українського міністерства внутрішніх справ. 6 березня злочинець знаходився на тимчасово окупованій території і між іншим цілком точно в Донецьку. Це дало привід Президенту та мені припустити, що за злочином стоїть Росія. Національним гвардійцям, також колишнім, заборонено перебувати на цій території. Ми обшукали квартиру, у якій перебував вбивця з двома іншими особами. В інтересах слідства, що триває, я не можу сказати більше. Свідок Вороненков був явно вбитий не через свідчення, якій він вже зробив, але через свідчення, які він ще мав зробити “.
Більд: Це означає, що обставина, що вбивця за декілька днів до злочину був у окупованому проросійськими військами місті Донецьк, є Вашою відправною точкою, що Росія стоїть за вбивством?
Луценко: І Росія має мотив. По-перше, пан Вороненков хотів створити у Києві центр спротиву для викриття корупції у російській секретній службі ФСБ. При цьому йшлося про торгівлю наркотиками. Він сказав це також публічно. І по –друге, у кілера були зв'язки із терористами на на даний час неконтрольованій Україною території. Я не кажу, що кілер був російським агентом. Але він міг ним бути вже впродовж років. вже під час свого перебування в українській Національній гвардії. Коли ми затримаємо його спільників, ми будемо знати більше.
Але у мене погана новина для пана Путіна та його підданого Януковича: процес почнеться у квітні. І покази свідка вбитого пана Вороненкова будуть також використані у судовому процесі.
Більд: Перейдемо до Мінських угод, від яких залежить впровадження миру у Східній Україні. У пункті 5 Угод вимагається прийняття закону, що – цитата: "забороняє переслідування та покарання осіб, які пов'язані із подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Лугнаської областей України" Чи буде така генеральна амністія для всіх сепаратистів – тобто також для вбивць українських солдат та цивільних?
Луценко: Я не згодний із Вашим тлумаченням пункту. Амністія може бути надана в Україні лише індивідуально. І вона може бути надана лише у випадках, які взагалі підпадають під амністію. За українським законодавством, вбивство, катування, зґвалтування, тяжкі тілесні ушкодження та викрадення людей не підпадають під можливість надання амністії. Якщо цей пункт Мінських угод має бути виконаний, ми будемо перевіряти клопотання кожної окремої особи, яка бажає отримати амністію. Якщо суд встановить, що особа не вчиняла перелічені злочини, суд може помилувати особу.
Більд: Але Німеччина та Франція, європейські підписанти Мінських Угод, вимагають, згідно з Угодами, генеральної амністії усіх задіяних сепаратистів.
Луценко: Якщо 10 000 озброєних російських військових дійсно залишать Донбас та нарешті залишать нас у мирі, тоді є питання, що ми робитимемо з 40000 українських сепаратистів, які залишаються. Тут не може бути генеральної амністії. Я, як Генеральний прокурор, можу діяти лише в рамках українського закону. 40 000 мусять скласти зброю та подати індивідуальне клопотання про амністію. Вони мають визнати свою провину та просити амністії. Тоді ми у кожному випадку перевірятимемо, чи наявні тяжкі злочини, які роблять амністію неможливою. Більшості це не стосується і вони можуть бути помилувані. Але для осіб, які розпалювали цю війну, які особисто оточили себе вбивцями, це є неможливим. Ми маємо докази того, що сепаратисти скальпували людей, відрізали їм руки та ноги, скальпували їх та ховали їх живими. Чи Ви справді вірите, що ми можемо надати амністію таких особам?!
Більд: Пункт 6 Мінських угод вимагає "звільнення та обміну всіх заручників та неправомірно утримуваних осіб". Попри це, також в українських тюрмах знаходяться підозрювані з окупованих територій, які частково роками утримуються без пред'явлення обвинувачення. Коли Ви виконаєте цей пункт Мінських угод?
Луценко: На жаль, питання обміну полоненими використовується Кремлем як політична зброя. Ми вже пережили декілька успішних хвиль обміну полоненими. Цього більше не відбувається. Ми маємо список, але через нестачу волі з боку сепаратистів обмін не може відбутися. Проблемою є наступне: якщо я хочу передати особу іншій стороні, щодо якої наразі проводиться розслідування, тоді я мушу спершу припинити провадження. Тоді я можу її обмінювати. Особи, які вже були засуджені, можуть бути помилувані, потім обміняні. Якщо я зроблю одне з двох, я можу завтра віддати особу сепаратистам. Але якщо обмін не відбудеться ні завтра, і ні через тиждень, і ні через місяць, тоді ми маємо проблему, оскільки ми не можемо ані відпустити особу, ані утримувати її. (Тому ми тримаємо людей без звинувачення під слідчим арештом, редакція. Чисто з юридичної точки зору це можливо...
Більд: Отже, це – не політичне питання?
Луценко: Це – практичне питання! Якщо ми не знаємо, коли сепаратисти погодяться на обмін, і нам доводиться півроку чекати на нього, мені доводиться щораз по-новому відкривати справу. Щодня отримуємо дзвінки, мовляв, готуємо обмін (сміється) і щодня я вимушений закривати і потім знову відкривати справу. Якщо у мене буде гарантія, що обмін відбудеться тоді-то і тоді-то, я це зроблю. А якщо щораз переноситимуть, ця особа продовжуватиме перебувати у сірій зоні.
Більд: І це є Вашим поясненням того факту, що люди перебувають у в’язниці без оголошення обвинувачення?
Луценко: Так
Більд: Скільки людей перебуває таким чином у в’язниці з метою майбутнього обміну?
Луценко: 100 приблизно. Але я хочу наголосити, що ті особи, яких ми утримуємо, перебувають у камерах досудового слідства. Їх можуть відвідувати рідні, вони мають право отримувати подарунки і виходити на прогулянку. Ми не можемо стверджувати те ж сааме про наших людей, яких утримують сепаратисти.
Більд: До теми корупції. Очолювана Вами установа і НАБУ повинні працювати пліч-о-пліч. А насправді ж виявляється, що Ваші стосунки називають навіть «ворожими» і подекуди чути закиди щодо нібито відмов у передачі окремих справ на розгляд НАБУ. Ви налаштовані на повномасштабну співпрацю з НАБУ і на доведення до суду справ по всім особам, яких НАБУ підозрює у корупційних діях?
Луценко: На це я можу дати абсолютно чітку відповідь: Так. І це підтверджує практика. З мого боку не було жодного випадку, коли б ГПУ відмовляла у розслідуванні справи на запит НАБУ. Неважливо, чи тут йдеться про депутатів парламенту чи керівника Рахункової палати країни. Я особисто брав участь у розробці законопроекту про створення НАБУ. Проблема в тому, що моя установа набагато більша за НАБУ. У мене 10 тис. співробітників, з них 800 - слідчих. В НАБУ – 220 детективів. Спільно ми відповідаємо за 150 000 державних чиновників, а в даний момент в роботі перебуває 1,2 млн. справ. Багато з них містять корупційну складову. Кілька десятків справ ми передали до суду, і я з нетерпінням очікую відповідного вердикту. У чому полягає конфлікт з НАБУ? Фінансовий критерий зловживання для передачі справи до НАБУ є дуже низьким – від 30 тис. євро. Стільки, наприклад , може коштувати ремонт в школі. Або державні службовці категорії А. При цьому я повинен передати в НАБУ тонну паперів, що складають матеріали слідства. А там – лише 220 детективів і 30 прокурорів. Якщо б я передавав все, то НАБУ просто б не витримала.
Більд: Однак НАБУ все ж таки наполягає на передачі справ.
Луценко: НАБУ хоче отримувати деякі з цих справ. А закон вимагає від мене передавати всі справи, які вони хочуть мати. І я в цьому ніколи не відмовляв.
Більд: Отже антикорупційний закон, до розробки якого Ви теж долучалися, містить вади?
Луценко: Підґрунтя конфлікту зрозуміле. Чому вони критикують мене? Не тому, що я не передавав їм окремі справи, а тому, що я висував обвинувачення проти суддів і політиків, якими хотіли займатися вони, але не могли через недостатнє кадрове забезпечення. Щойно я підхожу до цього, вони наполягають, аби їм віддали справу, але це неможливо. Мої співробітники заробляють у 20 разів менше, аніж детективи НАБУ. І якщо вони впіймають «крупну рибу», то звичайно прагнуть власноруч передати таку справу до суду, аби принаймні отримати схвальну оцінку. У цьому полягає конфлікт, і ми спільно знайшли рішення. Ми зараз створюємо спільні групи розслідування і спільні прокуратури. Я їм пропоную справу, а вони розмірковують, чи вони хочуть її розслідувати, чи ні. Якщо хочуть – мають, якщо ні – то ні.
Більд: Ще раз: тобто, виходить, що під час заснування НАБУ не все до кінця було продумано, якщо лише зараз стає очевидним, що працювати і розслідувати варто спільно?
Луценко: Відтак, закон варто дещо відкоригувати. Але я не прагну контролювати НАБУ. У НАБУ чудова репутація, а у нас поки – не дуже (сміється). Відтак нам треба не контролювати НАБУ, а співпрацювати з ним чи навіть конкурувати у справі боротьби з корупцією. Отже ми пропонуємо створення «Аудит-моніторингу» з трьох людей, які повинні контролювати НАБУ. Зараз точиться справжня боротьба за те, хто ж стане цими аудиторами. НАБУ хоче, аби це були його представники, а президент і більшість парламенту прагнуть, аби це були нейтральні особи – поза НАБУ. У такий спосіб ми досягнемо більш об’єктивного контролю. Я не коментую це питання і вважаю, що в цьому процесі надто багато політики.
BILD,