Ключ до миру лежить у Москві
Крісло для канцлера Шрьодера в наглядовій раді одного з російських нафтових концернів прикуло до себе увагу німецької громадськості більше, аніж конфлікт у Вашій країні – Європа забула про Україну?
Андрій Мельник: Ми так не вважаємо. Україна для Федерального канцлера Ангели Меркель була важливою темою на порядку денному. І зараз, у ході коаліційних перемовин, залишається нею. Без активної підтримки з боку Німеччини війна з боку Кремля, яка наразі точиться на сході України, могла б поширитися й далі, вглиб країни. А Україна знаходиться у безпосередній близькості від Німеччини – моє рідне місто Львів віддалене від Берліна не більше, аніж Фрайбург. Відтак політика, спрямована на відновлення миру, - в інтересах Німеччини.
Як можна вирішити конфлікт?
Дуже просто – шляхом імплементації Мінських домовленостей. Цього досі не відбулося, ні щодо першого, ані щодо другого пункту, які стосуються припинення вогню і відведення важкої артилерії. Ключ до вирішення лежить не у Києві, а у Москві. Жоден – окрім Путіна – не прагне військового вирішення. Без політичного тиску і поглиблення санкцій проти РФ ми не зрушимо з мертвої точки. Лише готовності до діалогу недостатньо, це продемонстрував приклад Ірану. Відтак Німеччина повинна продемонструвати жорстку лінію.
Тобто, ослаблення санкцій проти РФ, яка тут, на Півночі, має багато прихильників, Ви вважаєте помилкою?
Абсолютно. Санкції діють у середньо - і довгостроковій перспективі. І ще раз: домовленості з Іраном щодо атомної програми, до яких долучалася і Німеччина, демонструють наочно, що без тиску і терпіння нічого не вийде. А санкції проти РФ діють, навіть якщо Кремль не хоче цього визнавати. Тому їх треба посилити. Путін прагне бути переобраним наступного року, тому, скоріш за все, до того моменту зрушень не відбудеться. Втім, після того може відкритися нове вікно можливостей, у разі, якщо всередині президентського оточення буде посилено тиск з вимогою змін. А санкції б’ють саме по цих людях.
Як Ви дивитесь на перспективи розбудови газопроводу «Північний потік 2»?
Дуже критично. Цей газогін нівелюватиме українські транзитні можливості і остаточно зацементує залежність Німеччини від російського газового монополіста. І зрештою фундаментальне питання диверсифікації джерел енергопостачання залишається поза увагою. Якщо «Північний потік 2» запрацює, український маршрут більше не буде рентабельним, і його доведеться через пару років здати на металобрухт. Газогін такого плану не може функціонувати з порожніми трубами, без транспортування газу. Ми втрачатимемо щороку 2 млрд. євро транзитного мита. На щастя, ми чуємо позитивні сигнали, у т.ч. з Кіля, щодо можливого перегляду в Німеччині концепції згаданого проекту. Крім того, модернізація нашого оснащення коштувала б в десять разів менше, аніж будівництво нового непотрібного газогону.
SHZ,