Пане Прем’єр-міністр, в Азовському морі на схід від півострова Крим Росія перешкоджає руху човнів. Напруга в регіоні зростає. Якими можуть бути наслідки?
Це - ще один з елементів гібридної війни, яку Росія розпочала не лише проти України, а й проти усього демократичного світу. Перешкоджання пересуванню іноземних човнів, які прямують до наших портів, на мою думку – справжній бандитизм. Це серйозний сигнал світові і він вимагає серйозної відповіді. Ми реагуємо на це за допомогою дипломатичних та юридичних засобів, а також шляхом зміцнення нашої обороноздатності.
Київ прагне припинити дію договору з РФ від 1997 р. про дружбу і співробітництво.
Так, його не буде продовжено і на початку 2019 року його дія припиняється. Чого вартий договір «про дружбу і співробітництво» після того, як Росія спрямувала на нашу землю свої танки? Я нічого не маю проти російського народу. Але я проти російських генералів і російських вбивць. Ми не прагнемо зруйнувати Росію або змінити там режим. Ми лише кажемо: відновіть кордони і дайте нам вільно жити.
Ви занепокоєні, що запланований проект газопроводу «Північний потік-2» унеможливить транзитну діяльність України. Берлін натомість прагне зобов’язати Росію продовжувати постачати газ до країн ЄС через територію України. Це – реалістичний план?
Що стосується транзиту територією України: у нас немає жодної гарантії, що Росія дотримуватиметься своїх обіцянок. Тому я думаю, Росія вдасться до нечесної гри, аби проект відбувся. Ми вдячні Федеральному урядові та пані Меркель за підтримку і жорстку позицію у цій війні, яку РФ розв’язала проти нас. Але імплементація проекту «Північний потік-2» означатиме повну залежність від Росії. У якості альтернативи ми пропонуємо нашим європейським партнерам спільну участь в управлінні нашими газотранспортними магістралями. Вони є надійними, а наші газові резервуари не мають аналогів.
Багато українців стогнуть від зростання цін. МВФ наразі вимагає від України ще й підняття ціни на газ. Чи не схоже це на зачароване коло: МВФ вимагає, уряд реформаторів виконує вимоги і у підсумку програє вибори?
Задля стабілізації потрібно приймати і непопулярні рішення. Питання підвищення ціни на газ ми плануємо вирішити до кінця вересня. У 2005 році Україна мала 12 відсотків зростання і державний борг близько 12 млрд. дол. США. Коли моя команда зайшла в уряд у 2014 році, йшлося про борг у 70 млрд. дол. США. Нам потрібно ці борги обслуговувати. Багато шансів на реформування було втрачено. Наша стратегія наразі полягає в тому, аби від показника боргів у 65% ВВП перейти до 48% у 2020 році.
А серця людей - на боці болісних реформ?
Ми здійснюємо реформи у часи війни. Повне перезавантаження: децентралізація, реформа суспільства, сфери освіти, приватизації, енергетичного сектора, армії, національної поліції, податкова реформа. І стара система досі чинить опір. Звісно, це – не найпростіший етап в нашому житті. Але у другому півріччі ми виходимо на зростання 3,6 відсотка. Рівень інфляції знизився на 8,9 відсотка. Обсяги інвестицій зростають.
Але порив, з яким велася боротьба з корупцією, нині вщух.
Люди поки не відчувають успіху від реформ. Боротьба з корупцією є важливою. Вона звільняє простір для економічного розвитку. Коли велася підготовка до створення Антикорупційного суду, я одразу сказав: або рішення про нього ухвалять, або я піду з посади. Нам потрібен чесний суд, аби панувала справедливість. Це діє. Отже: ми не втомилися від реформ.
Але ж до цього часу жоден високопосадовець не був засуджений.
З боку незалежних судів досі не було справедливо, я підкреслюю: справедливо - притягнуто до відповідальності жодного високопосадовця.
Ще один привід для суперечки з Росією: Україна прагне за рішенням православного Патріарха Константинопольського утворити власну, незалежну автокефалію, без московського впливу, як було раніше.
Для нас, як для народу і як для держави, це дуже важливо. Це б стало історичним рішенням для 45-мільйонного народу, який здобуде власну, незалежну церкву. І все вказує на те, що так і відбудеться.
Ваші батько і мати – євреї.
До речі – і я теж. Знаєте анекдот? Запитує один в іншого: Ви випадково не єврей? А інший відповідає: так, єврей. Але не випадково.
Що Ви відчуваєте, коли за кордоном стверджують, що Ваш уряд нібито прийшов до влади внаслідок фашистського путчу у 2014 р.?
Так кажуть люди, які неадекватно сприймають реальність.
Ви в Україні зіштовхувалися з антисемітизмом?
Ніколи. І Україна – моя Батьківщина. Мої пращури жили тут з 1732 року. Тут вони воювали і працювали, народжували і ростили нас.
Ваші батьки у радянські часи відчували на собі прояви антисемітизму?
Вони розповідали, що тоді існували обмежені можливості для певної категорії робочих місць. Але якщо мені сьогодні кажуть, що українці-антисеміти – це просто смішно. Українці – це щиросердні і добрі люди. Ми такі. І оскільки ми упродовж поколінь тут живемо, це – наша спільна риса. Купку божевільних, які розділяють людей за расою, кольором і віросповіданням, можна знайти скрізь, але у нас – не більше, аніж в будь-якій іншій країні Європи.
Нещодавно мали місце напади правих радикалів на табір ромів.
Ті, хто це скоїв, є злочинцями. На жаль напади такого характеру трапляються сьогодні і в інших державах Європи. Злочинці повинні сидіти у в’язниці.
Один найвідоміших документів часів Голокосту містить зображення сцени розстрілу під заголовком «Останній єврей Вінниці». Ви походите з цього регіону і до 2014 року були там мером. Що пережила Ваша родина до 1945 року?
Моя родина пережила Голокост і Голодомор. Голодомор приніс багато жертв, у т. ч. серед моїх рідних і рідних моєї дружини, яка має українське і польське коріння. Крім того, мої родичі пройшли радянські концтабори. А Голокост: мій дід пішов у 1941 році на фронт. Коли він повернувся, він дізнався, що його дружину і трьох дітей розстріляли. А мою бабусю повинні були розстріляти за яром, де розстрілювали багатьох. У неї та ще кількох осіб не влучили, але вона впала у цю яму. А вночі звичайні українські люди дістали її і сховали. Так вона вижила.
У Києві у 1941 році відбулася трагедія в Бабиному Яру. Як сьогодні вшановують її жертв?
Я вважаю, що дуже важливо пам’ятати про всі ці трагедії і бути пильним – заради майбутнього. Київська міська рада утворила суспільну раду, покликану заснувати меморіальний центр у Бабиному Яру за допомогою недержавних коштів. Упродовж кількох років у нас в Києві вже працює меморіальний комплекс з вшанування жертв Голодомору. У 2017 році я запустив будівництво другої частини цього меморіалу, наприкінці 2019 року його буде споруджено. Йдеться про мільйонні жертви, мільйони дітей. Засновники політики голоду мали на меті знищення українців.
У Польщі та Ізраїлі багато хто критично реагує на визнання героями України партизанів УПА, які чинили злочини проти польського мирного населення.
Кожна держава має своїх героїв. У цьому контексті неправильно діяти з позиції заборони. Дискусії на тему минулого можуть відбуватися. Тоді це були дуже важкі часи. Але жити варто заради майбутнього – а не акцентувати на розбіжностях. Мої рішення завжди базуються на трьох принципах: зближення, взаєморозуміння і, якщо щось трапилося у минулому, взаємне прощення.
Прощення: коли воно відбудеться між Росією а Україною?
Політика повинна шукати вирішення в дипломатичній площині. Але для цього за стіл мають сісти люди, які прагнуть цього. Якби з російського боку було бажання завершити цю війну, це сталося б за п’ять хвилин.
Як Ви оцінюєте міграційну кризу у Європі?
Люди стали мобільнішими. Вони шукають місця, де їхнє життя буде кращим. Поляки вирушили до Великої Британії. Українці – до Польщі. Наша задача полягає в тому, аби повернути українців. Як би то не було: заробітна плата у нас зростає. Інші країни вже пройшли цей шлях, у нас ще багато попереду. Наш президент нещодавно запропонував законопроект, згідно з яким у Конституції буде чітко зафіксовано стратегічні цілі щодо вступу до НАТО і ЄС.