11 листопада 2021 року впливове німецьке видання Süddeutsche Zeitung (1,3 мільйони читачів) оприлюднило інтерв’ю Посла України у Німеччині Андрія Мельника щодо важливості перегляду вже новим урядом ФРН та Бундестагом існуючої політики пам’яті Німеччини, у якій українські жертви нацистських злочинів досі залишаються поза увагою.

В рамках інтерв’ю Посол звернувся з вимогою спорудити у центрі Берліна меморіал мільйонам українських жертв нацизму. «В Україні німецька війна на винищення залишила після себе щонайменше п`ять мільйонів жертв серед цивільного населення, серед них півтора мільйони українських євреїв – жертв Голокосту кулями», - підкреслив глава української дипмісії.

За словами Андрія Мельника, «на примусові роботи до Третього рейху було насильно вислано понад 2,4 мільйони мешканців України. Саме українців утворили найбільш чисельну групу остарбайтерів».

З урахуванням зазначеного Посол висловив розчарування, що «незважаючи на ці шокуючі цифри, про ці жертви у Німеччині взагалі нічого не відомо». «Німці чудово пам`ятають про Голокост, Сталінградську битву та блокаду Ленінграда. Втім, на їх ментальній карті пам`яті зовсім відсутні місця найтемніших злочинів нацистського режиму в Україні», - підкреслив Андрій Мельник.

Підсумовуючи чітку позицію Києва, глава української дипмісії наголосив на неприпустимості подвійних стандартів, тим більше у таких надчутливих питаннях, як історична пам’ять про злочини нацизму. Посол А.Мельник відкинув такі неприйнятні підходи офіційного Берліна, коли для одних націй, які постраждали від гітлерівської окупації, Німеччина споруджує меморіали, а іншим безапеляційно відмовляє. 

 

Повний переклад публікації „ Питання коректної історичної пам`яті“:

 

У Берліні збираються відкрити меморіал в пам`ять про польських жертв нацистського режиму, у планах також документаційний центр. Тепер власний пам`ятник почала вимагати й Україна. У триваючій суперечці дуже добре видно, наскільки складною і делікатною є виважена політика у сфері історичної пам’яті. 

 

Андрій Мельник з нетерпінням чекає на новий німецький уряд. Від Відомства федерального канцлера, від коаліційних партнерів, від міністерств та від нового складу Бундестагу Посол України вимагатиме зведення меморіалу українським жертвам націонал-соціалістичного режиму. 

«В Україні німецька війна на винищення залишила після себе щонайменше п`ять мільйонів жертв серед цивільного населення, серед них півтора мільйони українських євреїв – жертв Голокосту кулями», - наголошує дипломат.

«На примусові роботи до Третього рейху було насильно вислано понад 2,4 мільйони мешканців України», - підкреслив він. «Саме українців утворили найбільш чисельну групу остарбайтерів», - додав Андрій Мельник.

Разом з тим, посол висловив розчарування, що «незважаючи на ці шокуючі цифри, про ці жертви у Німеччині взагалі нічого не відомо».

«Німці чудово пам`ятають про Голокост, Сталінградську битву та блокаду Ленінграда. Втім, на їх ментальній карті пам`яті зовсім відсутні місця найтемніших злочинів нацистського режиму в Україні», - дорікає Андрій Мельник.

 «Тож абсолютно неприпустимо, що ми, українці, маємо ставати на сам кінець черги за право справедливого вшанування цих жертв, і це в той час як інша нація раптом виділяється на фоні всіх інших – лише через те, що вона вдалася до відвертого політичного тиску [на Берлін], включаючи погрозу висунення репарацій», - підсумовує український посол.

Країна, яка, на думку дипломата, «раптом була виділена з-посеред інших» - це Польща, перша держава-жертва гітлерівської Німеччини. За оцінками істориків, під час Другої світової війни було вбито шість мільйонів польських громадян. Після тривалого лобіювання польськими та німецькими політиками, істориками та організаціями, які представляють жертв, 30 жовтня 2020 року Бундестаг ухвалив рішення звести в Берліні польський меморіал. Ще раніше, 9 жовтня, Бундестаг постановив відкрити документаційний центр, присвячений темі німецького окупаційного терору в Європі.

Польський меморіалу пробили топ-політики з ХДС та СДПН

В середині вересня робоча група під керівництвом багаторічного посла Німеччини у Варшаві Рольфа Нікеля представила першу концепцію меморіалу, який отримав офіційну назву «Місце пам`яті та зустрічі із Польщею». До кінця року Німецький історичний музей також представить концепцію «Документаційно-освітнього меморіального центру Другої світової війни та німецької окупації в Європі».

Втім, рішення Бундестагу та згадані концепції не відповідають на питання щодо коректної історичної пам`яті. Лишається незрозумілим, де та як меморіальні місця втіляться в реальність, хто буде підрядниками, донорами, звідки прийде фінансування та що, власне, представлятиме з себе експозиція. «Справжньої суспільної дискусії до цього моменту зовсім не було», - каже Уве Ноймеркер, директор Фонду вшанування замордованих євреїв Європи, що є залучений до планування обох нових проєктів.

Колишній депутат та багаторічний голова німецько-польської парламентської групи у Бундестагу Маркус Мекель вважає рішення Бундестагу відкрити паралельно з документаційним центром також і польський меморіал «гнилим компромісом». На його думку, «виокремлення жертв однієї країни – це помилковий шлях. Адже в такому разі потрібно зводити цілу алею національних меморіалів в пам`ять про мільйони жертв в усіх країнах, окупованих Німеччиною».

Однак, польський меморіал – це також і політичний проєкт, що відповідає епосі – часу, коли офіційний Берлін не знає, які ще спільні ініціативи він може запропонувати популістичному націоналістичному уряду Польщі на чолі з партією «Право і справедливість». Лобіювали це рішення топ-політики ХДС – такі, як, наприклад, генеральний секретар Пауль Цім`як чи колишній президент Бундестагу Вольфганг Шойбле, а також соціал-демократи – наприклад, міністр закордонних справ Хайко Маас.

Дослідження вказують, що окремі польські структури співпрацювали з нацистами

Керівництво проєктом взяло на себе міністерство закордонних справ, до функцій якого політика у сфері історичної пам`яті не відноситься. Екс-дипломат Р.Нікель зібрав навколо себе істориків та музейників, організації, які представляють жертв, та громадські групи. Про хід планування меморіалу постійно інформується також і польський уряд. За існуючим задумом майбутнє «місце пам`яті» стосуватиметься не лише німецьких злочинів в Польщі під час Другої світової війни, натомість охопить період до XVIII століття – до поділу Польщі між Пруссією, Росією та Австро-Угорщиною і її подальшого зникнення з географічних карт. Центральна ж тема Другої світової війни має відобразити «різноманітні аспекти історії німецько-польсько-єврейських відносин».

До них поряд із багатомільйонними німецькими вбивствами згідно з найновішими дослідженнями відносять і колаборацію польської поліції та інших структур. За оцінками історика Яна Грабовськи, близько двохсот тисяч євреїв, яким спочатку вдалося уникнути газових камер, було згодом вбито за сприяння поляків. Складно уявити, як цей темний розділ історії може бути відображений в «місці пам`яті», якщо серед долучених до розробки є польський уряд, що в питаннях національної пам`яті наголошує лише на стражданнях чи героїзмі свого народу.

Критик проєкту М.Мекель вважає «абсурдним реалізовувати історичний проєкт спільно з польським урядом. Події в Польщі вже довели неспроможність задуму – «Право і справедливість» ідеологізує минуле, конфліктуючи з Музеєм Другої світової війни Гданська чи влаштовуючи судилища дослідникам, які вказують на те, що поляки були не лише жертвами».

Так, за небажані дослідження перед Варшавським судом опинились історик Ян Грабовськи разом зі свою колегою Барбарою Енгелькінг. На умовах анонімності один з учасників проєкту коментує: «Проєкт потребує постійного ретельного моніторингу – вплив польського уряду лишався на нульовій позначці».

Ще багато років польський меморіал та документаційний центр перебуватимуть на проєктній стадії. Група Р.Нікеля запропонувала дві можливі локації: місце біля руїн Ангальтського вокзалу Берліна або ж територія колишньої Кроль-Опери на південь від Відомства канцлера – в цьому місці 1 вересня 1939 року Гітлер виголосив свою сумнозвісну промову про напад на Польщу. Обидві локації належать федеральній землі Берлін та вважаються суспільною зеленою зоною. На думку групи Р.Нікеля, швидка реалізація проєкту має стати частиною майбутньої коаліційної угоди. Те саме вимагає і Рафаель Гросс, директор Німецького історичного музею, для документаційного центру.

Чим далі просуватиметься робота над обома проєктами, тим гучніше лунатимуть заклики звести нові меморіали – і не лише від українців.

«Масові злочини нацистів в Україні, в сучасній Білорусі, в балтійських країнах, в Північній Європій, у Греції чи на Балканах лишаються так само маловідомими, як і той факт, що німці заморили голодом чи дали померти від хвороб трьом мільйонам радянських військовополонених», - каже спеціаліст з східноєвропейської історії Карл Шльогель. Було б краще знайти таке рішення щодо меморіалу, яке б стосувалось всіх причетних. Можливо, каже Шльогель, «доречно було б мати місце, де були б враховані інтереси всіх потерпілих націй». Директор Німецького історичного музею Гросс, втім, каже, що основою нового документаційного центру стане зовсім інший формат представлення страждань окремих народів.

Але у чому ж заключається коректна політика історичної пам`яті? Історик К.Шльогель вважає, що особисте відвідування місць подій краще формує свідомість щодо невисвітлених сторінок нацистського терору в Європі, аніж створення додаткових меморіалів. На думку екс-парламентаря М.Мекеля, в найкращому разі «Комітет з питань культури нового Бундестагу мав би об`єднати Польський меморіал та Документаційний центр жертв націонал-соціалізму в один неконтроверсійний проєкт».

Стверджувати можна лише одне. «Той, хто вважав, що за допомогою цих двох проєктів можна буде підвести заключну риску під питанням правильного підходу до історичної пам`яті вирішиться, явно помилився», - зазначає Уве Ноймеркер, задіяний у плануванні обох проєктів керівник Фонду пам`яті вбитих євреїв Європи. «Справжня чесна дискусія про це тільки починається».

Підготував Флоріан Гассель.

Джерело: Süddeutsche Zeitung