Посол України Андрій Мельник захищає свій поляризаційний стиль спілкування. А причина, що це іноді викликало такі бурхливі дискусії, була не стільки у ньому, як у самих німців.

Редакція: Останні кілька місяців, мабуть, були найтривожнішими у Вашому житті. Наскільки вони змінили Андрія Мельника як особистість?

Посол Андрій Мельник: Вони справді стали великим поворотним моментом у моєму житті. Варварська війна Росії – це катастрофа для кожного українця. І, мабуть, я не був до цього морально готовий. Але як посол я мав діяти негайно. Я дозволив собі керуватися думкою, що я повинен дати зрозуміти німцям, які, на щастя, давно не стикалися з війною, що менш ніж за півтори години польоту від Берліна таких людей, як вони, вбивають ракети кожен день та цілі міста знищуються.

Редакція: Своїми часто провокативними заявами Ви стикнулися із критикою, аж до ненависті. Як Ви це переживали?

Посол Андрій Мельник: Це було дуже важко. Але я не читав усі коментарі під моїми постами в Твіттері, інакше я б збожеволів. Але я теж не ігнорую все. Потрібно просто пройти через це. Їдка критика обмежилася соцмережами, тим паче, що тролів, в основному російських, на роботі багато. У реальному житті, на вулиці, за останні півроку війни я бачив лише одну людину, яка мене образила. Я отримую багато слів підбадьорення, неочікувано багато людей говорять мені по-дружньому: «Дякую за Вашу роботу», «Нам соромно за наш уряд», «Продовжуй так само», це підтримує, або просять зробити селфі з ними. Ця величезна підтримка німців завжди надавала мені неймовірної сили.

Редакція: Ви також стали власним брендом, медіа-зіркою, яка сприяє рейтингам ток-шоу.

Посол Андрій Мельник: Я не знаю, чесно. Якщо так, то це сталося швидше несвідомо. Я не займався медіа-тренінгами, у мене ніколи не було тренера. Довелося покладатися тільки на своє серце та інтуїцію. На конференції послів міністр закордонних справ Анналена Бербок нещодавно по праву закликала, щоб німецька дипломатія змінилася, щоб посли також привертали на себе увагу та загострювали, щоб вони стали більш помітними та впливовими в країні перебування. Для мене це було підтвердженням того, що мій гучний, нетрадиційний стиль спілкування є правильним.

Редакція: Якщо підсумувати: чи виправдав себе політично цей образливий і недипломатичний стиль?

Посол Андрій Мельник: Я думаю, що так. Для так званих селебріті головне, щоб про них писала преса, добре чи погано. Раніше я не міг цього збагнути, тільки зараз я зрозумів сенс цього. Найважливішим для мене було те, що через мою скромну особистість Україна і ця жорстока російська війна залишаються в центрі громадських і медіа-дебатів у Німеччині, а політичний тиск посилюється на повільну поведінку федерального уряду. Поляризація, яку мені зараз закидають, безумовно, цьому сприяла. На жаль, перед цією великою війною Україна була в розумінні німців дуже далеко. Можливо, це не було неправильним, що люди тут могли пов’язати мою окривавлену Батьківщину з якимось обличчям. Декого, можливо, ображала моя критика федерального уряду. Але ця дискусія «Та як Ви смієте» пов’язана не стільки зі мною, скільки з тим фактом, що німці не звикли до того, щоб їх публічно критикували інші, і точно не хтось із Східної Європи. Федеративна Республіка Німеччина є економічно найуспішнішою країною Європи та четвертою економікою в світі. Те, що хтось висуває серйозні звинувачення на адресу цієї країни, для багатьох було дивино, нечувано.

Редакція: Озираючись назад, що б Ви зробили інакше?

Посол Андрій Мельник: З початку війни я тільки двічі виїжджав з Берліна, один раз їздив до Фрайбурга, міста-побратима мого рідного міста Львова, і одного разу на українську театральну прем’єру в Зігені. Вихід із берлінської політичної бульбашки приніс мені багато користі. Мені слід було частіше робити таку втечу. Більше спілкуватися з простими людьми. Коли я читаю, що 60 відсотків східних німців хочуть запустити "Північний потік-2", тому що вони вважають, що літр палива тоді коштуватиме 1,20 євро, то я думаю: ви повинні пояснити цим людям особисто, чого хоче Путін і що це все просто видавання бажаного за дійсне, тому що німецькі політики десятиліттями розповідали їм красиві казки.

Редакція: Є щось, про що Ви шкодуєте?

Посол Андрій Мельник: Є дещо. Одного разу в дуже гарячій телевізійній дискусії я несвідомо створив хибне враження, що українцям тут нібито некомфортно і що багато хто повертається, бо Німеччина не надає достатньої військової підтримки. Ця теза була вирвана з контексту, не звучала справедливо по відношенню для тих німців, які прийняли моїх співвітчизників з відкритим серцем. Дехто робить це й досі. За це я їм щиро вдячний.

Редакція: До певного часу Ви мали підтримку з Києва. Інтерв’ю, в якому Ви захищали політика-націоналіста і лідера партизанського руху Степана Бандеру, стало справжньою причиною Вашого відкликання?

Посол Андрій Мельник: Це, безсумнівно, зіграло свою роль, навіть якщо це не було сказано так публічно. Звичайно, це була моя провина, але також пастка, яку я не помітив. Можливо, моє відкликання відбулося б цього року, але цей час став для мене несподіванкою. Я повністю недооцінив силу дебатів – або, радше, лавини критики. Я маю на увазі не дискусії в Німеччині, а перш за все в Польщі. Як близький партнер, Варшава відіграє для нас особливо важливу роль у жорстокій війні Росії.

Редакція: У Вас вже призначена зустріч для прощальної розмови з канцлером Шольцем?

Посол Андрій Мельник: На жаль, ні. Або, сподіваюся, що ще ні. Я написав може у дещо старомодному стилі ноту із списком німецьких політиків, з якими я хотів би зустрітися перед від’їздом. За берлінським протоколом не є нормою відвідувати канцлера, федерального президента чи міністра закордонних справ з прощальним візитом. Мені все одно цікаво дізнатися, чи стане це можливим. Це не має нічого спільного з марнославством. Для мене це пряма розмова, в якій можна багато чого прояснити. Для цього і потрібні дипломати.

Редакція: Чи важко Вам буде повернутися в Україну після восьми років роботи у Німеччині?

Посол Андрій Мельник: Ні, зовсім ні. Звичайно, це буде зовсім інше, тому що тут я мав привілей жити в безпеці. У моїй країні життя набагато важче, ракети літають вдень і вночі, мирних жителів свідомо вбивають. Але це також означає, що я буду ще більше потрібен. І це мені подобається. Двоє моїх друзів, з якими я навчався і працював багато років, зараз є радниками Президента України Володимира Зеленського. Вони місяцями спали на роботі в бункері, в камері, для порівняння тюремні камери в Моабіті більш схожі на номери люкс. Це зовсім інші будні, ніж будні посла. Повернутися додому також означає переосмислити те, що було тут. Є пропозиція працювати заступником міністра закордонних справ. Для мене бути потрібним моєму президенту означає мати можливість зробити щось конкретне для моєї країни в розпал війни.

Редакція: За чим Ви будете сумувати, коли поїдете з Німеччини?

Посол Андрій Мельник: Багато за чим. Смачні булочки з пекарні за рогом, які я купував щодня. Свіже повітря. У Берліні скрізь маленькі парки, і я досі не знаю, куди можна піти на пробіжку в Києві. Не вистачатиме чистої води, яку можна пити просто з крану у федеральної столиці, якої, на жаль, немає в Києві. Сподіваюся, я доживу до цього моменту, що це стане можливим, тим паче, що Україна прагне до членства в ЄС і має імплементувати відповідну директиву. За німецькою політикою я скоріше сумувати не буду. Але я точно буду відслідковувати процеси в Німеччині і, якщо буде потрібно, буду висловлюся. Ніхто ж не забере в мене мій акаунт у Твіттері.

Інтерв’ю провів кореспондент ФАЦ Маркус Венер.

Джерело: Frankfurter Allgemeine Zeitung