Відкритий лист Надзвичайного і Повноважного Посла України у ФРН Андрія Мельника 

на адресу Голови Фундації Берлінської співочої академії Георга Графа цу Кастель-Кастель

 

Неофіційний переклад з німецької мови

 

 

м. Берлін, 26 листопада 2021 року

Георг Граф цу Кастель-Кастель

Голова Фундації

Берлінська співоча академія

 

 

Шановний граф цу Кастель-Кастель,

Я дякую за Ваше запрошення від 8 листопада цього року на святковий концерт у Берлінському соборі у суботу, 27 листопада 2021 року, з нагоди 20-річчя передачі архіву Берлінської співочої академії Федеративній Республіці Німеччина.

Приємно, що Співоча академія - принаймні через два довгі десятиліття мовчання з моменту цієї події – зрештою вирішила присвятити їй музичну імпрезу.

Те, що під час церемонії також будуть виконані твори всесвітньо відомого українського композитора Максима Березовського, неодмінно порадувало б серця багатьох українців.

На жаль, я повинен повідомити Вам, що я не можу прийняти це запрошення і змушений утриматися від відвідування цього концерту.

Я незабаром детально повідомлю Вас і Федеральний уряд ФРН про поважні причини цього рішення. На даний момент я просто хотів би зазначити наступне.

Серед нашої громадськості точаться гарячі дискусії і дебати про те, чи був цей суперечливий політичний крок уряду у 2001 році доречним і юридично допустимим.

Багато вчених переконані у тому, що це вельми сумнівне, політично мотивоване рішення вимагає чесної і ретельної переоцінки.

Ви, граф цу Кастель-Кастель, і правління Фундації Співочої академії дуже добре знаєте, що культурна вартість цього Архіву є безцінною.

Ви, звичайно ж, також чудово усвідомлюєте величезну матеріальну цінність цієї історичної колекції нот, яка є дійсно унікальною у світі: вона перевищує десятки мільярдів євро.

У цьому контексті хотів би нагадати Вам, що Україна була головним театром військових під час Другої світової війни. Між 1939 і 1944 роками моя Батьківщина була окупована Вермахтом і повністю спустошена.

Від восьми до десяти мільйонів жителів України загинули у результаті німецької війни за знищення, включаючи замордованих понад п'ять мільйонів мирних жителів, у тому числі 1,6 млн. українських євреїв, убитих під час Голокосту кулями.

Крім того, 2,4 мільйона моїх співвітчизників були депортовані як примусові робітники, остарбайтери, до Третього рейху, де їм - як унтерменшен - довелося виконувати найважчу роботу. Багато з них не пережили цього поневолення і нелюдської експлуатації. Понад 400 тисяч українців були в'язнями німецьких концтаборів.

Під час жорстокої нацистської тиранії понад 700 міст і 28 тисяч сіл були повністю знищені або зруйновані.

Особливо сильно постраждала багата культурна спадщина України. Понад півмільйона цінних музейних експонатів, 46 мільйонів архівних матеріалів і 50 мільйонів книг безслідно зникли під час німецької окупації.

На Україну припадає у цілому 73% - майже три чверті - від загальних втрат культурних цінностей СРСР. Отже, йдеться про наскільки колосальний вимір культурного пограбування, який важко собі уявити.

У цьому контексті слід підкреслити, що після Другої світової війни музичне зібрання Академії співу становила невід'ємну частину Національного архівного фонду Української Радянської Соціалістичної Республіки, а після 1991 року - незалежної України, ставши легітимною частиною відшкодування цих незмірних втрат нашої культурної спадщини під час нацистської окупації

Колекція була «вилучена» з Національного архівного фонду України у вересні 2001 року та передана федеральному уряду Німеччини. Обставини рішення, про яке йде мова, все ще викликають багато відкритих питань і донині.

І українська громадськість, і наші вчені були повністю виключені з процесу прийняття рішень. Відкритих дебатів просто-напросто не було. До речі, про це детально повідомлялося ще 20 років тому, в тому числі і в німецькій пресі.

Вже тоді були висловлені суттєві юридичні та моральні сумніви у зв'язку з можливістю передачі колекції нот Німеччині.

У статті Єнса Гартмана для Die Welt від 6 червня 2001 року голова Державного комітету архівів України Руслан Пиріг сказав: «Нам потрібне рішення уряду, можливо, навіть рішення парламенту, щоб потім передати документи німцям» (https://www.welt.de/print-welt/article455473/Geste-oder-Pflicht-Die-Ukraine-und-die-Rueckgabe-des-Bach-Nachlasses.html). 

«У Києві сумніваються, що якщо Кучма звернеться до парламенту, то там пануватиме ентузіазм у депутатів щодо повернення архіву Баха. У парламенті комуністи відіграють значну роль, вони вже зараз застерігають від "розпродажу національних інтересів", - йдеться у матеріалі газети Die Welt.

Думаю, Ви добре знаєте про те, що український парламент і досі не надавав згоди на передачу цієї колекції нот.

Інші німецькі ЗМІ також дуже влучно повідомляли про інші темні сторони цієї детективної історії, наприклад журнал Der Spiegel (https://www.spiegel.de/politik/deutschland/staatsbesuch-aus-der-ukraine-mordvorwurf-gegen-kanzleramtsgast-a-113051.html).

Крім того, тоді ще німецькому уряду було наголошено, що українська сторона очікує зустрічних кроків з боку Німеччини: як з точки зору компенсації за згадані величезні втрати культурної спадщини України під час нацистської окупації, так і з точки зору політичної підтримки моєї Батьківщини на шляху до членства в ЄС.

До цього часу німецький уряд навідріз відмовляється робити належний внесок у компенсацію цих безпрецедентних втрат. Таке ставлення дуже розчаровує.

Офіційні пропозиції українського уряду, згідно з якими Німеччина могла б, наприклад, створити «Компенсаційний фонд воєнних втрат» для закупівлі найбільш постраждалим вітчизняним музеям цінних арт-об'єктів світового рівня, просто ігноруються.

Що стосується очікуваного вступу до Європейського Союзу, для підтримки якого саме Федеративна Республіка Німеччина мала б відіграти провідну роль через свою історичну відповідальність за нацистські звірства в Україні, то через 20 років ситуація є ще більш плачевною.

Тодішній федеральний канцлер Герхард Шрьодер, який говорив про досягнення «прориву» при передачі йому збірки нот, «по-своєму віддячився» українцям за цей «жест доброї волі».

У той час як Україна вже понад сім років чинить опір російському військовому вторгненню, яке забрало понад 14 тисяч життів українців, пан Шрьодер як голова ради директорів компанії Nord Stream 2 AG виступає цинічним лобістом Кремля, який виправдовує агресивну політику Путіна і безсоромно відбілює військові злочини Росії на Сході України і в Криму.

Тож не дивно, що в українському суспільстві наростає потужне почуття несправедливості, яке випливає з сьогоднішньої роздвоєної політики історичної пам’яті Німеччини.

Згідно з нещодавнім репрезентативним опитуванням, 61% українців виступають за вимогу висунути Німеччині репарації за військові злочини. До цього невдоволення у Берліні слід ставитися дуже серйозно (https://dif.org.ua/en/article/public-opinion-on-policy-honoring-victims-of-nazi-and-soviet-totalitarian-regimes-crimes-during-world-war-ii).

Шановний граф цу Кастель-Кастель,

Нарешті, я хотів би описати Вам деякі особисті враження у зв'язку з передачею музичного архіву Німеччині.

Я кілька років тому відвідав Берлінську державну бібліотеку, де власне і зберігається Архів Співочої академії, і в розмові з генеральною директоркою поскаржився їй на те, що цей щедрий жест України фактично було забуто, і що широка німецька громадськість нічого не знає про цей крок.

Єдиним, поки що першим і останнім публічним заходом, присвяченим цій події, була урочиста церемонія в Берлінській філармонії 15 травня 2002 року. І це все при тому, що як заявляє сама Академія на своєму веб-сайті, йдеться про "одну з найбільш сенсаційних реституцій трофейного мистецтва в повоєнній історії".

Для того, щоб покласти край цій несправедливій ситуації, за останні кілька років я неодноразово звертався і до Бібліотеки, і до Відомства Канцлера та Федерального міністерства закордонних справ, пропонувавши запустити важливі українсько-німецькі ініціативи у контексті передачі Архіву.

Йшлося про можливість започаткування щорічного двостороннього музичного фестивалю Баха, на якому українські та німецькі віртуози могли б знову представити громадськості цей архів нот, або ж про багатомільйонну програму фінансування класичної музики в Україні (оркестри, юні таланти тощо).

На жаль, ми наштовхнулися на глуху стіну нерозуміння. Навіть наша ідея з проведенням символічного концерту з нагоди передачі Архіву Баха, так і не була реалізована ані Державною бібліотекою, ані федеральним урядом. Це ігнорування – гіркий ляпас українцям.

І після всіх цих розчарувань і принижень останніх років, Ви, шанований граф цу Кастель-Кастель, ні з того ні з сього наважуєтеся надіслати мені запрошення на святковий концерт в Берлінському соборі з нагоди 20-річчя передачі архіву і очікуєте, що я виступлю з вітальним словом. Як мило.

Повторюю: із причин, викладених мною вище, я не зможу прийняти це запрошення, воно надійшло занадто пізно.

Поки Берлін і надалі відмовлятиме у серйозній дискусії про історичну відповідальність Німеччини перед Україною, особливо у сфері репарацій втраченої культурної спадщини, поки у Німеччині нехтуватимуть нашими законними інтересами і правами, двосторонній діалог залишатиметься обтяженим.

І останнє: я взяв до відома той факт, що Ви, граф цу Кастель-Кастель, у міжчасі взяли й скасували завтрашній святковий концерт у Берлінському соборі, відклавши його на наступний рік.

Для мене особисто і моїх співвітчизників - це ще один зайвий доказ того, що Ваше запрошення було нічим іншим, як лицемірною половинчастою спробою заспокоїти наростаюче обурення серед української громадськості з приводу сумнівної передачі Архіву Баха.

Якби Ви дійсно відчували велику вдячність за це «спрямоване у майбутнє рішення України», то Ви б таки провели цю важливу подію навіть у разі моєї відсутності на концерті. Я прошу Вас із розумінням сприйняти мою прямоту.

Я бажаю Вам особисто і Фундації Співочої академії благословенного першого адвенту і всього самого доброго і сердечного.

З повагою,

Андрій Мельник

Посол України