Перемога України у цій війні від початку була і має лишатися ключовим національним інтересом Німеччини.
Дорогі демократки та демократи,
Вже зараз в мене перед очима заголовки завтрашньої преси. «Посол України агітує за Вільну демократичну партію». «Макеєв втручається у вибори». «Україна демонструє неповагу до німецької демократії». Я вже уявляю собі, як, на жаль, досі присутній на урядових пресконференціях екс-редактор німецької версії Russia Today на черговій такій пресконференції тягне руку та питає, чи принаймні тепер посла України нарешті оголосять persona non grata. Я вже бачу, як пан Гунько з «Альянсу Сари Вагенкнехт» та пан Кра з «Альтернативи для Німеччини» наввипередки гортають сторінки Віденської конвенції про дипломатичні зносини, намагаючись в міжнародному праві відшукати привід для чергової атаки на мене та на Україну. Ну а пан Ернст із того ж таки «Альянсу Сари Вагенкнехт» в цей момент старанно робить максимально серйозне обличчя і спрямовує всі зусилля на те, щоб жодного разу випадково не вимовити слово “Росія”. Інакше явка буде провалена.
Я усвідомлюю всі ці ризики. І все ж виголошую цю промову. Я був у листопаді на партійному зʼїзді Зелених, у січні я був на зʼїзді соціал-демократів, цього понеділка я був у ХДС. Вчора мій колега, генеральний консул України в Мюнхені, був на зʼїзді ХСС у Нюрнберзі.
І кожен раз, на кожному з цих зʼїздів, я переживаю одні й ті самі змішані почуття. На початку мої добрі друзі з демократичного табору кажуть багато добрих слів про Україну. А потім лунає багато недобрих слів – у бік іншої частини того самого демократичного табору. Одні мої друзі поливають брудом інших моїх друзів. А я згадую, як усі разом ми збирались на моїй посольській резиденції. Як ми заснували там наш неофіційний рух, наше позапартійне демократичне коло. Ми зробили це в інтересах України, Німеччини та Європи. Ми назвали наше обʼєднання на честь місцини біля резиденції – Ерленбуським колом. Erlenbusch-Kreis.
А тепер вибори. І поряд із демократичними кандидатами балотуються на цих виборах дві антидемократичні партії. Ті, що представляють радше російські, аніж німецькі чи європейські інтереси.
Я – посол України. І так само я демократ.
Я не підтримую жодну з німецьких політичних партій. Але я вдячний всім, хто підтримує Україну.
В Німеччині в мене немає улюблених політиків чи фаворитів на виборах. Але разом з усім демократичним табором я рішуче виступаю проти ворогів демократії. І ця боротьба не закінчиться у день виборів, 23 лютого. Перемогти в цій боротьбі поодинці ми не зможемо, ми здатні на це лише разом.
Сьогодні я звертаюсь не лише до Вільних демократів, я звертаюсь сьогодні до всіх демократок та всіх демократів Німеччини.
Пані та панове однодумці,
Одна з моїх колежанок по посольству – українка за походженням та за місцем народження. Зростала й дорослішала вона, втім, у Німеччині. І громадянство в неї німецьке. Одного разу я набрався нахабства й спитав, за кого вона голосуватиме. Вона відповіла: “Я голосуватиму за ту партію, що найбільше підтримує Україну”.
Абсолютно ті самі слова я чув від багатьох німців, які не мають з Україною родинних звʼязків. “Зрештою, Ви не маєте бути українцями, щоб підтримати Україну – достатньо просто бути людиною!". Це слова з Нобелівської промови моєї доброї подруги Олександи Матвійчук. Я ж дозволю собі адаптацію: Сьогодні достатньо бути демократом для того, щоб підтримка Україна мала визначальний вплив на Ваше рішення на виборах.
Пані та панове,
Росія вже веде війну проти Європи, насамперед – проти Німеччини. Знаючи це, проводити перед собою “червоні лінії” навіть під час виборчих перегонів – це ескапізм. Самообман не може бути курсом по життю. Адже призводить він до смертельних наслідків. Політика стримування не має ставати політикою самоцензури. Не можна стримувати правду – це лише допомагає Росії у поширенні її пропаганди. Коли демократи не наважуються відверто говорити про війну, вороги демократії починають брехати про мир.
Голосувати на виборах до Європарламенту в Німеччині можна з 16 років. Голосувати за членів Бундестагу дозволяється поки що з 18 років. Виборці не діти. Та вони не потребують патерналізму. Патерналізм – це ознака автократії. Демократія вимагає мужності вести розмову на рівних. Проста та чесна розмова, чіткі та ясні слова – це спосіб завоювати уми та серця одночасно. Зрештою, всі ми після тривалих роздумів завжди голосуємо серцем.
Завдання демократії – не прикрашати реальність, а змінювати її на краще. Для цього потрібно спочатку правильно оцінити стан реальності та чесно його описати.
Дорогі друзі,
11 років тому була так само неділя. Погода в Києві була приблизно як сьогодні в Потсдамі. Десятки тисяч людей зібрались на Майдані Незалежності. Це було вже десяте велике народне зібрання, починаючи з листопада. Українською ми називаємо ці збори “Віче”. Деякі з вас знають це слово – завдячуючи нашій активній однойменній Берлінській організації. 11 років тому українки та українці вийшли на протест проти автократії, проти спроби вкрасти наше майбутнє та наші мрії, проти спроби повести нас назад, до Москви, збити нас зі шляху вперед, до Європи.
Я теж тоді був на Майдані.
На той момент держава вже скоїла перші вбивства. Протестувальники були рішуче налаштовані йти до кінця. Проте все ще існувала віра в мирне рішення. Через 10 днів український можновладець Янукович пішов на відкрите збройне протистояння з власним населенням. Народ переміг. Ми зберігаємо памʼять про загиблих тоді, ми називаємо їх Небесною Сотнею. Події тієї зими відомі світові як Революція Гідності.
Тієї зими Україна довела, що гідність – це дієслово. І що це дієслово не має умовного способу.
Віктор Янукович втік до Росії. Росія не витримала перемоги гідності й демократії. Тоді, у 2014 році, Росія почала війну проти України. Ця війна триває досі.
Приїхавши послом до Німеччини, я мав лише одне послання до всіх демократичних сил у Німецькому Бундестазі:
Будь ласка, не робіть із України тему політичної суперечки. Прошу вас, при всіх інших відмінностях завжди знаходьте консенсус, коли йдеться про Україну. Адже Україна сьогодні бореться саме за ті цінності, що лежать в основі німецької демократії. На Майдані українки та українці боролись за нашу гідність. Боролись тому, що гідність людини недоторканна. “Гідність людини недоторканна” – саме з цих слів починається перша стаття Основного закону Німеччини, на них зростала повоєнна Німеччина й на них тримається німецька демократія. Недоторканність людської гідності починається з непорушності державних кордонів”.
Моє послання лишається актуальним, я спрямовую його й до наступного, двадцять першого скликання Німецького Бундестагу. Я переконаний: демократія за своєю природою сильніша за будь-яку автократію. Сила демократії в тому, що при всій своїй різноманітності вона вміє обʼєднуватися, коли йдеться про засадничі принципи. Обʼєднана демократія сильна. Її сила саме в цій єдності. В тому, що ціле більше за суму його частин.
До свого заклику я хочу додати лише кілька слів:
Не замовчуйте війну. Стійте мужньо за правду. Не бійтесь говорити прямо. Не бійтесь взагалі нічого. Будьте сильними. Будьте значнішими.
І памʼятайте, будь ласка, що зараз в Німеччині ви боретесь за обрання до парламенту. А в цей самий час в Україні українці борються за життя своїх дітей, своїх сімей і своїх друзів.”
Перемога України у цій війні від початку була і має лишатися ключовим національним інтересом Німеччини!
Промова виголошена послом України у Німеччині Олексієм Макеєвим зі сцени позачергового партійного зʼїзду Вільної демократичної партії (Freie Demokratische Partei / FDP) у Потсдамі.
Зʼїзд відбувся в неділю, 09 лютого 2025 року, за два тижні до дострокових виборів у Німецький Бундестаг (23.02.2025).
Звернення адресоване до всіх німецьких демократичних сил, до всіх демократок і до всіх демократів Німеччини.