Відповідь на статтю Штефана Плаггенборга «Історична політика у Бундестазі» від 5 лютого, опублікована у FAZ: Організований Сталіним катастрофічний голод в Україні, так званий Голодомор, є одним з найбільших злочинів проти людства, скоєних у 20 столітті. Нарешті це набуває розголосу в публічному дискурсі, проте не без політизації: як зазначає Штефан Плаггенборг, до Бундестагу подали українську петицію про визнання Голодомору геноцидом. У зв’язку з цим виникає питання: яку роль в цьому можуть зіграти історики, зокрема з Німецько-української комісії істориків (НУКІ)?
Штефан Плаггенборг висуває певні дорікання на адресу Комісії, до яких – на мою думку – Комісія не має ніякого стосунку – вона не може, або не повинна виконувати певні дії. Таким чином він очікує від комісії «чіткої, вирішальної позиції». Але жодна інстанція не може «вирішити» дискусію, особливо, коли у ситуації з геноцидом йдеться про юридичний термін, який вживають з історично-політичним розрахунком. Комісія може довго дискутувати на тему Голодомору в українському та європейському історичному контексті. Що вона, власне, і зробила під час конференції у Києві у 2017 і збирається робити до річниці Голодомору в Берліні у вересні 2020.
Основний аспект моєї критики на адресу Штефана Плаггенборга стосується ролі історичних комісій: єдина спільна позиція НУКІ з авторитарним посилом йшла би врозріз із завданнями Комісії. Двосторонні Комісії створюють задля того, щоб проаналізувати тягар історії з перспективи обох країн. Шляхом наукового опрацювання спірних питань – це філософія історичних комісій – має бути знайдено передумови для примирення. НУКІ насамперед має опрацювати точки напруги в німецько-українських відносинах, як і роблять їхні колеги в німецько-польській установі стосовно німецько-польських відносин. В обох випадках роботи вистачає.
Штефан Плаггенборг та Посол України у Федеративні Республіці Німеччина Андрій Мельник, слова якого також було процитовано у статті, очікують, що НУКІ зробить заяву щодо злочину проти українців, який було скоєно Радянським Союзом (Росія виступає як держава-наступниця). Але це суперечить принципам НУКІ, «показувати пальцем» на третіх осіб. При цьому також не варто забувати, що майже мільйон росіян померли від голоду через блокаду Ленінграду німцями.
Більш ніж сумнівною видається стаття Ш.Плаггенборга, у якій він заявляє, що «НУКІ виключила з німецького публічного дискурсу дебати щодо української історії та її освітлення». Як це можна собі уявити? Комісія немає жодної монополії у висвітленні українських тем у німецькому публічному дискурсі. Кожен науковець, що має відповідну кваліфікацію, може досліджувати, викладати, займатися темою України та висловлюватися у публічному дискурсі. НУКІ зробила значний внесок у те, щоб покращити умови для дослідження та публікації з української історії. Упродовж п’яти років за сприяння комісії було проведено п’ять відкритих міжнародних річних конференцій і чотири методичних воркшопи для молодих українських та німецьких дослідників. Крім того було надано 26 стипендій для німецьких дослідників в Україні, а також українським науковцям у Німеччині.