«Тема банкрутства для нас закрита»

Посол України, Андрій Ярославович Мельник, про реформи, перемир’я та зв’язки із Саксонією-Ангальт

На цьому тижні новий посол України, Андрій Ярославович Мельник,  відвідав Магдебург. Стеффен Хоніг мав нагоду з ним поспілкуватись.

 

Запитання: Ласкаво просимо в центр Магдебурзького права! Ваш президент покладається на це право у запланованих реформах Конституції.

Андрій Ярославович Мельник:

Вірно, Магдебурзьке право є терміном для України. У 1235 році було започатковано це право, 52 роки потому  моє рідне місто, Львів, стало першим українським містом, де його прийняли. У новому законопроекті про децентралізацію влади ми опираємось на цю давню традицію. 

Перше читання Верховної Ради викликало бурхливу реакцію. Декілька людей загинуло. Чому таке загострення ситуації?

Ми взялись за справу реформувати занадто централізовану державу. У першому читанні  парламент погодився. Однак виник політичний опір, оскільки ми погодились надати східними регіонам, таким як Донецьк та Луганськ, особливий статус і навіть внести це у конституцію України. Все це призвело до прикрих події під Верховною Радою. Щоб узгодити законопроект потрібно щонайменше дві третини голосів. Поки бракує голосів. Заради перемир’я ми готові йти на прикрі для нас компроміси.

Правий сектор бойкотує, радикальна партія покидає коаліцію. Чи будуть нові вибори?

Ні, більшість коаліції досі у парламенті. Але 25 жовтня нас очікують місцеві вибори. Саме тоді ми побачимо наскільки наш народ підтримує політику уряду.

Яку роль відіграє правий сектор, до якого долучаються навіть неофашисти?

Правий сектор є дилемою для держави.  У його рядах декілька тисяч учасників, нажаль деякі серед них агресивно налаштовані, які стояли на Майдані та пізніше добровільно давали опір російському агресору на Сході країни. Уряд зараз у процесі інтеграції добровільного батальйону у військові сили та Національну гвардію України. Правий сектор користується незначною підтримкою народу. Але його не потрібно ні недооцінювати, ні демонізувати, тому що у його рядах багато патріотів. Тим не менше, після того, як кілька тижні тому у Мукачево відбулась їх сутичка з поліцією, уряд повинен був втрутитися у повній мірі. Мукачево був першим сигналом до дій, а наступним - бурхливі протести під Верховною Радою.

 

"Війни на два фронти не буде."

Наскільки можлива війна на два фронти після нещодавніх інцидентів на Заході країни?

Війни на два фронти не буде. Суспільство вже й так досить страждає. Двофронтова війна поставила б велике запитання про існування української держави.  У такому випадку спрацював би здоровий глузд, навіть у дуже радикально налаштованих. 

Першого вересня було закликано до нового перемир’я. Чи протримається воно цього разу?

Ми вживаємо усіляких зусиль, аби забезпечити довготривале перемир’я. Україна уже зробила більше, аніж передбачено мінською угодою. Німеччина є важливим партнером України, також щоб посилити у певній мірі тиск на Росію, щоб нарешті дотримувались всього того, що обіцяють.

У чому саме річ?

Перш за все ми повинні мати змогу надавати гуманітарну допомогу народу на окупованих територіях  Сходу. Стосовно групи ОБСЄ, вони мусять мати необмежений  доступ до складів важкої зброї, щоб прослідкувати за їх вивезенням. Крім того, вплив Росії повинен вплинути на сепаратистів , щоб ці погодились провести місцеві вибори за українським законодавством – так, як це обумовлено мінської угодою.  Кінцевою метою є управління кордоном, сотні кілометри якого на даний момент не контролюються, а ні  нашими службами, а ні службою ОБСЄ, де безперервно вводяться найманці та зброя. Після виборів це повинно бути забезпеченим до кінця року, так це убумовлено мінською угодою.

Україна хотіла звести стіну на кордоні. Цього так і не сталося. Чи було це провокацією щодо Росії та сепаратистів? Чому Україна не самокритичніша?  

Я рахую, що ми достатньо самокритичні. Це було питання з безпеки кордону, відкритого майже по всій довжині, а не тільки в окупованих районах, тому було необхідно подбати про його закриття. Оскільки по факту ми знаходимось у війні з Росією. Можливо слово «стіна» – особливо для німців – достатньо чутливе.

Щодо теми реформ: Помітною зміною є нова поліція у країні. А в інших сферах, таких як економіка,  прогрес не спостерігаються.

Прогрес є, хоч і багато громадян хотіли б прискорити цей процес. Дерегуляція економіки прогресує. Наприклад була здійснена реформа енергетики. Таким чином, у ролі посередника з Росією, багато олігархів досягли великих статків. Сьогодні угоди повністю прозорі, ми тепер купуємо більше газу в ЄС, а не в Росії. Прийняті нові закони щодо дебюрократизації, щоб позбавити корупцію живлення. Крім того сформовано Антикорупційне бюро, підозри щодо хабарництва сягають найвищих щаблів.

Президент, Петро Порошенко, пообіцяв побороти  владу олігархів. Як його успіхи?

Ми на вірному курсі. Є кілька пропозицій, які у змозі знищити націоналізацію і реприватизацію в сфері нерухомості. На даний момент, ми намагаємось змінити правила гри. А саме по німецькому зразку змінити схему фінансування партій, де партії підтримуються державою, аби депутати більше не були економічно залежними.

Україна досягла скорочення заборгованості у розмірі двадцяти  відсотків у західних приватних кредиторів. Чи запобігла держава цим самим банкрутству?

Це рішення дає нам перепочинок на найближчі роки. Програма допомоги з Міжнародним валютним фондом триває, тема банкрутства закрита. Це дозволяє нам повною мірою зосередитись на реформах у державі.

Донецьк та Саксонія-Ангальт, зокрема Магдебург, міцно пов’язані між собою. Цей зв’язок доволі важко підтримувати. Варто очікувати покращення ситуації на Донбасі? 

Я радий, що зв’язки, які були започатковані ще до розгортання  війни, і досі існують. При нагоді ми будемо дуже раді зміцнити ці відносини. Війна кидає свою тінь на багато речей, але не на все.

 

«Кримське питання відкрито до кінця анексії»

Які шанси у України знову стати єдиною країною у всій своїй території?

Якщо дотримуватись крок за кроком мінської угоди, то було б доволі легко досягти даної цілі. Після місцевих виборів, реформи конституції, щодо наділення особливим статусом східних регіонів, таких як Донецьк та Луганськ, та закриття кордону до Росії можна було б швидко досягти порозуміння.  У такому випадку ми стояли б уже в наступному році там, де були до початку війни – виключно Крим.

Крим назавжди втрачений?

Ні. На даному етапі Росія не готова говорити про Крим. Але це питання залишиться відкритим до тих пір, поки  не закінчиться ця міжнародно-противоправна анексія, яка порушила основи світового порядку. Ми терпеливі. І ясно одне: ані Україна, ні Європа не визнають нинішнього статусу Криму.

„Volksstimme“,