Політика умиротворення Росії є хибною, застерігає український шеф-дипломат. Адже це нагадуватиме ситуацію з крокодилом, якого намагаються погодувати в останню чергу ті, хто сподівається, що його і з’їдять останнім.
Авторська стаття Павла Клімкіна
У 1949 році, не встигла Європа, та й весь світ, оговтатись після найбільш спустошуючої війни всіх часів – як сили добра об’єдналися, щоб утворити Раду Європи.
Організація, яка сьогодні налічує 47 членів, була створена з метою захисту універсальних цінностей: прав людини, верховенства права, демократії. Невипадково у нашій частині світу сьогодні мають на увазі теж саме, коли говорять про «європейські цінності». З іншого боку маємо Росію, яка щодня порушує права людини, плює в обличчя демократії і вдається до наруги над системою правил, на яку спираються всі європейці, і від якої вони залежать.
Європейський проект 20-21 століття попри очевидні недоліки виявився успішним. Водночас безпека і свобода, які для багатьох є самі собою зрозумілими, і яких так палко прагли багато з нас по той бік «залізної завіси», наразі – під загрозою.
Майже рік тому міністр закордонних справ РФ С.Лавров з великою радістю оголосив на Мюнхенській конференції з питань безпеки про настання «пострадянської ери». Вже ні для кого не є секретом чи приводом для дискусій той факт, що Росія веде проти нас гібридну війну на Заході. Аби сіяти розбрат і знищити той порядок, над встановленням якого так важко працювали.
З огляду на цю історичну передумову держави-члени повинні серйозно замислитися над тим, як зрештою поводитись з Росією, яка демонстративно і цинічно нехтує правилами Ради Європи.
Є окремі особи, серед яких є впливові і потужні, які скажуть, настав, мовляв, час повернути Росію з ізоляції. Аби вона знову у повній мірі могла залучатися до діяльності Ради. Ціна такого кроку – 22 мільйони, які держава так чи інакше заборгувала перед організацією, до того ж обіцяє у майбутньому дотримуватись правил. На попередні прогалини намагаються дивитися крізь пальці: гіркий провал імплементації резолюцій Комітету Міністрів і Парламентської Асамблеї, які було ухвалено як реакцію на російську агресію проти України.
Так поводяться забіяки-мобери, і так реагують жертви мобінгу – надто покірно, аби постояти за себе. Але ж ми всі знаємо: скільки не годуй шкільного забіяку цукерками, милішим він не стане; скоріш навпаки - відчуватиме, що наступного разу можна піти ще далі.
Як будь-який звичайнісінький мобер, Росія розуміє лише мову сили, ніяку іншу. Її слова і обіцянки не мають значення, адже це – країна, в якій систематична брехня стала елементом урядової політики, аби досягти власної мети і збентежити ворогів. А цими ворогами, згадаймо, є ми.
Навіть якщо ми дуже відрізняємось у поглядах на наші цінності, ми, українці, з власної історії дуже добре знаємо, як чинить Росія. Відтак дозвольте мені викласти щодо цього нашу позицію.
Одного дня Росія повинна стати надійним партнером для Європи і всього вільного світу. Ми й надалі повинні робити все можливе, аби досягти цієї мети. Однак Росія повинна відповісти і за свої численні злочини та інші порушення.
Якщо ж Рада Європи не зберігатиме стійкість і не дотримуватиметься власних принципів, вона одного дня сама себе дискредитує. Росія відчуватиме безкарність і зберігатиме модель нинішньої поведінки. А чому б ні – наслідків боятися не доводиться. За цим прикладом можуть послідувати й інші держави, вдаючись до недобрих вчинків. Це серйозно вдарить про авторитету Ради Європи, якщо не знищить його вщент.
Повернення Росії не повинно виглядати безумовним – це надто скидатиметься на політику умиротворення. Як з крокодилом, якого намагаються погодувати в останню чергу ті, хто сподівається,що його з’їдять останнім.