22 грудня 2017 року всі українські дипломати відзначають 100-річчя дипломатичної служби. 

22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгин підписали "Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ", який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР.

Цим документом визначилися обов'язки Генерального секретарства міжнародних справ, а саме: "здійснення міжнародних зносин держави, охорона інтересів українських громадян поза межами УНР, тимчасово - загальне влаштування національних непорозумінь в межах УНР".

Зовнішньополітична служба України має давні традиції, засновані, передусім, на дипломатичному досвіді Київської Русі-України.

Водночас, витоки української дипломатії є значно глибшими. Відтак, її коріння слід шукати на стику візантійської і римської традицій, що лежать в основі усіх сучасних європейських держав.

Давньоукраїнська держава підтримувала активні відносини з Візантією, Святим Престолом, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, Францією, скандинавськими державами.

Особливо розгалуженими і динамічними зовнішні відносини стали в часи правління сина Володимира Святославича, князя Ярослава Мудрого (1019-1054). Він активно використовував поширений в часи середньовіччя метод здійснення дипломатії - укладання династичних шлюбів. Син Ярослава Всеволод одружився з донькою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Одна з дочок Ярослава - Анна була віддана за французького короля Генріха І. Інша донька, Єлизавета, стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а третя Анастасія - угорського короля Андраша І. Тісні відносини з Польщею були скріплені шлюбом сестри Ярослава Доброніги з краківським князем Казимиром.

Важливий внесок у зміцнення міжнародних позицій України того часу було здійснено багатьма державними діячами, серед яких згадуємо вагомі досягнення Володимира Мономаха (1053 – 1125), князя Романа Мстиславовича (ор.1152 – 1205), Короля Данила Галицького (1201 – 1264 роки).

Після занепаду і розпаду Давньоукраїнської держави, реальний поступ української дипломатії став особливо помітним у Козацьку добу.

Розпочавши своє формування у першій половині XVI ст., українське козацтво поступово перетворюється на носія національної державності. На початку XVII ст. Військо Запорізьке стає суб'єктом міжнародних зносин, впливовим військово-політичним фактором у Східній і Південно-Східній Європі. У 1594 році козацтво уклало договір з представниками християнського союзу держав "Священною лігою" про спільну боротьбу проти Османської імперії. Січ вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції.

З приходом гетьмана Богдана Хмельницького, який "вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий" (Проспер Меріме), а головне - у зв'язку з його військовими перемогами, міжнародні контакти козацтва суттєво активізуються і розширюються.

У своїй резиденції в Переяславі Б.Хмельницький приймав посланців європейських держав, трансільванського князя Георгія Ракоці, послів султана і московського царя. Він вів переговори з польськими представниками, налагодив і розвинув відносини зі Швецією.

Однак, зусиль гетьмана, в тому числі і дипломатичних, виявилося замало, щоб забезпечити Україні незалежність. Після Б.Хмельницького найбільший внесок у становлення і розвиток української дипломатії зробили гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа і Пилип Орлик.

Наступний шанс української дипломатії з'явиться аж через два століття...

 

*  *  *  *  *  *

Створення і становлення Міністерства закордонних справ України як повноцінної державної структури пов'язане з проголошенням 10 червня 1917 року І Універсалу Української Центральної Ради і створенням Української Народної Республіки.

Процес формування органів законодавчої і виконавчої гілок влади знайшов своє оформлення в проголошеному Центральною Радою 16 липня 1917 року Другому універсалі, в якому йшлося про утворення Генерального Секретаріату - виконавчого органу влади. З першого дня існування Генерального секретаріату в його складі розпочало діяльність Генеральне секретарство з національних справ, що стало прообразом першого зовнішньополітичного відомства України у XX столітті.

22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгин підписали "Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ", який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР.

Цим документом визначилися обов'язки Генерального секретарства міжнародних справ, а саме: "здійснення міжнародних зносин держави, охорона інтересів українських громадян поза межами УНР, тимчасово - загальне влаштування національних непорозумінь в межах УНР".

Важливий імпульс подальшому розвитку української зовнішньополітичної служби надав оприлюднений 12 січня 1918 року IV Універсал Центральної Ради, в якому УНР проголошувалася "самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського Народу".

Саме в цей час розпочинається активна робота над створенням мережі дипломатично-консульських установ, діяльність яких регулювалася державними законами та нормативними документами Генерального секретарства міжнародних справ (згодом - Міністерства закордонних справ); формуванням відповідної правової бази дипломатичної діяльності (навесні 1918 року співробітниками українського МЗС було підготовлено проект закону "Про закордонні установи УНР); підготовкою дипломатичних кадрів.

За час діяльності Центральної Ради було розпочато налагодження контактів з державами світу. Зокрема, у грудні 1917 року український уряд налагодив зв'язки з країнами Антанти, приймаючи представників Франції ("Генеральний комісар Франції при уряді України") та Великої Британії ("Представник Великої Британії").

Наприкінці грудня 1917 року українська делегація взяла участь у мирних переговорах у Бресті, де 27 січня 1918 року було підписано перший мирний договір у світовій війні.