Шановний пане голово!

Пані та панове!

Шановні учасники конференції!

Дискусії з питання побудови неподільної, всеохоплюючої і кооперативної безпеки на просторі від Ванкувера до Владивостока тривають уже не перший рік.

За майже сорок років, що минули після підписання Гельсінського заключного акту, принципи, покладені тоді в основу взаємин між державами, не втратили своєї актуальності.

Водночас у сучасному світі значно збільшився спектр чинників, що впливають на систему міжнародної безпеки.

Один із них - енергетична безпека.

Очевидно, що її значимість і надалі підвищуватиметься.

Це пов'язано з прогнозованою високою залежністю наших держав від енергоресурсів у доступному для огляду майбутньому.

Український Чорнобиль і японська Фукусіма підтвердили високі ризики ядерної енергетики.

Аварії в Мексиканській затоці та біля берегів Австралії завдали непоправної шкоди природі, а їх наслідки стали нелегким випробуванням для світової економіки.

Нестабільність у країнах Північної Африки і на Близькому Сході, складність ситуації навколо Ірану - додаткові фактори ризику для енергозабезпечення Європи і світу в цілому.

Сьогодні енергетична безпека за своєю важливістю фактично порівнянна з безпекою військово-політичною.

У зв'язку з цим вважаю, що основні принципи нашої взаємодії в питаннях, пов'язаних із військово-політичним виміром безпеки, можуть бути поширені також на енергетичну сферу.

Це вимагає, насамперед, системного і консолідованого підходу на основі узгоджених принципів та інструментів взаємодії, включно з договірно-правовими.

По-перше, йдеться про зобов'язання держав не зміцнювати свою безпеку за рахунок безпеки інших, зафіксоване у Стамбульській Хартії європейської безпеки 1999 року.

Цей ключовий принцип цілком може бути застосований і при розв’язанні енергетичних проблем.

На практиці це означає, що при імплементації енергетичних проектів визначальними повинні бути економічна доцільність і дотримання екологічних вимог, а не політичні інтереси окремих держав.

Саме з цього погляду ми пропонуємо оцінювати раціональність реалізації нових проектів транспортування енергоносіїв, у тому числі так званих «альтернативних» маршрутів, які найчастіше потребують колосальних фінансових, часових і людських витрат, а також створюють істотні загрози для довкілля.

Таким чином, ці проекти посилюють і без того гострі економічні та екологічні проблеми і підвищують ризики в цих сферах безпеки.

У цьому контексті не можу не нагадати, що вже протягом багатьох років Україна є надійним транзитером природного газу в Європу.

Сьогодні близько 70% російського газу поставляється до країн Євросоюзу трубопроводами України.

При цьому потенціал національної газотранспортної системи зараз використовується лише на дві третини.

Водночас ми маємо найпотужнішу в Європі систему підземного зберігання природного газу.

Вона нараховує 13 сховищ загальною активною ємністю близько 32 млрд. кубометрів.

Тому я переконаний, що збереження цього ефективного, надійного і зручного маршруту в належному технічному стані та його максимальне комерційне використання - в інтересах усіх учасників європейського енергетичного ринку.

У зв'язку з цим ми розраховуємо на реалізацію нашими європейськими партнерами і міжнародними фінансовими організаціями домовленостей про участь у модернізації газотранспортної системи України, зокрема досягнутих на міжнародній конференції Україна-ЄС у Брюсселі 23 березня 2009 року.

Водночас у липні 2011 року Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» власним коштом вже почала роботи з реконструкції першої лінії газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород.

Зазначу також, що проведений експертами аналіз підтвердив ефективність і життєздатність української ГТС, у тому числі і з екологічної точки зору.

Повертаючись до питання принципів взаємодії в енергетичній сфері, хочу ще раз наголосити: ми розуміємо бажання окремих держав посилювати свої позиції на енергетичному ринку.

Разом із тим, переконаний, що це не повинно здійснюватися за рахунок безпеки інших країн.

Зрозуміло, що пошук балансу в цьому питанні є складним завданням, але знаходити взаємоприйнятий компроміс необхідно в будь-якому разі.

Створення єдиних, чітких правил гри, ефективних правових рамок для міжнародного співробітництва є запорукою успіху.

Водночас, мушу констатувати, що будь-які, навіть найдосконаліші інструменти, абсолютно неефективні, якщо залишаються винятково на папері.

В Україні розуміють, що в рамках певних правил удосконалення таких інструментів є можливим і загалом доцільним.

Зокрема ми виступаємо за практичну реалізацію ініціативи щодо створення на багатосторонньому рівні механізмів раннього запобігання енергетичним кризам.

Зазначені питання вже обговорювалися в різних форматах, у тому числі і в рамках ОБСЄ.

Але розбіжності в позиціях держав і, насамперед, відсутність належної політичної волі не дозволили нам досягти конкретних домовленостей з цього питання.

Ми вітаємо започаткування процесу модернізації інструментів і процедур Енергетичної Хартії.

Сподіваємося, що він приведе до збалансованого врахування інтересів усіх її учасників.

Торік Україна приєдналася до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Для нас це був свідомий і важливий крок у контексті реалізації курсу на інтеграцію в ЄС.

Наша держава, у зв'язку з цим, вживає необхідних заходів щодо адаптації національного законодавства до норм і правил Європейського Союзу, у тому числі і в енергетичній сфері.

Ми докладаємо максимум зусиль для виконання взятих на себе зобов'язань.

Разом із тим, вкрай важливою при цьому є рівність умов для всіх учасників процесу.

З огляду на це, нас не можуть не турбувати деякі сигнали про можливу зміну загальноприйнятих правил гри на догоду інтересам окремих компаній або країн.

Прийняття таких рішень може цілком зруйнувати основу для побудови ефективних міжнародних платформ взаємодії в енергетичній сфері.

Уже багато років ми говоримо про необхідність налагодження тристороннього співробітництва між ключовими сторонами енергетичного діалогу - постачальниками, транзитерами і споживачами.

На жаль, згаданий формат поки не впроваджено. Однак ми переконані в необхідності такого максимально широкого діалогу.

Україна, зі своєї сторони, також докладатиме всіх необхідних зусиль для його подальшого розвитку, у тому числі в рамках ОБСЄ, де ми головуватимемо в 2013 році.

Шановні пані та панове!

Очевидно, що забезпечення енергетичної безпеки є ключовою складовою політики національної безпеки будь-якої держави.

За останні два роки Україна як ніхто відчула правдивість цього твердження.

Ми зіштовхнулися з викликом, з яким навряд чи зараз зіштовхується будь-яка інша європейська країна.

Згідно з украй невигідним для нас контрактом Україна сьогодні повинна платити непомірно високу й економічно не обґрунтовану ціну за газ у 516 доларів США за тисячу куб. м.

При цьому ми повинні закуповувати удвічі більше палива, ніж нам потрібно.

Фактично третину державного бюджету Україна має спрямувати на оплату енергоносіїв.

Нагадаю також, що термін дії цього контракту – 10 років, хоча раніше аналогічні домовленості переглядалися практично щорічно.

Приклад України як ніщо інше свідчить про необхідність консолідації наших спільних зусиль щодо вироблення чітких, прозорих і справедливих правил гри в енергетичній сфері з метою досягнення балансу інтересів: України - як основного транзитера, Росії - як постачальника та інтересів ЄС - як споживача.

Я щиро переконаний, що саме від здатності до знаходження компромісу в дусі солідарності й взаємної економічної вигоди залежить майбутнє благополуччя і процвітання не лише однієї окремо взятої країни, а й усього Європейського континенту.

Дякую за увагу.