ПОСОЛ УКРАЇНИ У НІМЕЧЧИНІ

Берлін, 11 червня 2021 року

Пану доктору Йорґу Моррé

Директору Німецько-російського 

музею «Берлін-Карлсгорст»

Шановний пане директоре,

дорогий пане докторе Моррé (від руки)

насамперед хотів би сердечно подякувати Вам за запрошення на відкриття виставки «Виміри одного злочину. Радянські військовополонені у Другій світовій війні», що відбудеться 18 червня 2021 року з нагоди 80-ї річниці нападу Німеччини на СРСР.

В Україні щиро вітається той факт, що бодай через вісім десятиліть після розпаду Третього рейху нарешті у ФРН робляться перші кроки щодо опрацювання і вивчення жахливої долі мільйонів радянських військовополонених, проти яких гітлерівська Німеччина вчинила найжорстокіші воєнні злочини. Це – дійсно одна із найбільш замовчуваних темних сторінок нацистської тиранії.

Проти Вермахту воювали понад 6 мільйонів українських солдатів та офіцерів у лавах Червоної Армії, ще 250 тисяч українців боролися у складі військ союзницьких держав.

Понад 3 мільйони з них впали на полі бою або ж як військовополонені зазнали неймовірного нелюдського поводження всупереч міжнародному праву і були холоднокровно закатовані.

Тому я вдячний Вам і Вашій команді за те, що цією виставкою Ви робите один із давно назрілих кроків, щоб віддати шану одній із найбільш забутих груп жертв режиму нацистського терору.

Проте це лише початок. Німеччині ще потрібно пройти довгий шлях історичних досліджень, націлених на ретельне розслідування моторошних злочинів проти військовополонених СРСР і належне вшанування їхньої пам’яті. До цього процесу мають бути обов’язково залучені не лише вчені, але й передусім політики, представники громадськості та засоби масової інформації.

Як згадана вище тема, так варварська окупаційна політика Третього Рейху в Україні загалом повинні бути належним чином розглянуті у рамках шкільних програм для того, щоб у такий спосіб заповнити існуючі прогалини в знаннях.

Шановний пане докторе Моррé,

попри всі ці міркування, на жаль, не можу прийняти Ваше запрошення і вимушений утриматися від участі у відкритті виставки 18 червня із наступних причин.

По-перше, ми, українці, розчаровані тим, що наше прохання про перейменування Німецько-російського музею Берлін-Карлсгорст досі не було задоволено.

Протягом останніх років ми багато разів порушували цю тему як під час зустрічей з Вами, так і представниками МЗС ФРН і Офісу Уповноваженого Федерального уряду з питань культури і ЗМІ.      

Враховуючи те, що постійна експозиція Вашого музею присвячена саме війні нацистської Німеччини на винищення проти Радянського Союзу, головна проблема, пов’язана з його [Музею] назвою, полягає не лише в тому, що вона, по суті, вводить людей в оману. Адже СРСР фактично прирівнюється до Росії, що є перекручуванням історії і має бути рішуче відхилено.

Набагато гіршим є той факт, що це свідоме переіначування історії підігрує підступному кремлівському наративу, згідно з яким Росія та «великоросійський народ» нібито могли б самотужки отримати перемогу над Третім Рейхом.

При цьому цинічно применшується або навіть відверто заперечується той факт, що українці зробили надвагомий внесок у звільнення Європи від нацистського панування, заплативши за це надзвичайно високу ціну мільйонів жертв.  

Українці ніколи не визнають ані привласнену Росією монополію на перемогу у Другій світовій війні, ані несправедливо заявлену РФ претензію розглядати себе як єдину жертву нападу нацистської Німеччини.

Московська пропаганда повністю ігнорує той факт, що не Росія, а саме Україна була головним плацдармом німецької війни на знищення і поневолення у 1939-1944 рр., і що саме її [України] територія була повністю окупована і спустошена Вермахтом.

Щонайменше 8 мільйонів жителів України втратили своє життя, у тому числі внаслідок найжорстокішої окупації всіх часів було замордовано понад 5 мільйонів мирних мешканців, включаючи 1,6 мільйона українських євреїв.

Те, що свідоме переписування Росією історії продовжує знаходити широке політичне та соціальне відлуння у Федеративній Республіці Німеччини, є дійсно надзвичайно небезпечним, особливо задля майбутнього німецько-українського примирення.

Як і раніше, досі вина німців за нацистські злочини визнається виключно перед Росією та росіянами. При цьому інші народи, такі як українці, які найбільшою мірою постраждали, а також Білорусь і країни Балтії, просто-напросто ігноруються.

Історична відповідальність Берліна по відношенню до Москви як сумнівне виправдання «Північного потоку 2», цього геополітичного проекту Путіна № 1, а також неодноразові заклики деяких німецьких партій скасувати санкції ЄС [проти РФ] саме зі згаданої причини чи бажання закрити очі на сьогоднішні військові злочини Росії, все це якраз і є доказом того, що такі ігрища з вогнем спільної історії можуть мати руйнівні наслідки для майбутнього всієї Європи.

Те, що головна офіційна пам'ятна подія з нагоди 80-ї річниці загарбницької війни Німеччини проти СРСР - з промовою Федерального президента - відбувається саме в Німецько-російському музеї (!), є, з точки зору українців, образою, це водночас дуже дивно і плачевно. Таким чином надсилається абсолютно помилковий сигнал.

Цей позбавлений чутливості підхід є черговим свідченням недостатнього усвідомлення почуттів і сенситивного сприйняття українців, яких просто ігнорують як одну з найбільших націй-жертв нацизму.

Було б набагато доцільніше розмістити цю вкрай важливу виставку у самому серці Берліна, наприклад, у приміщенні Бундестагу або ж під відкритим небом у політичному кварталі федеральної столиці. Таким чином, значно ширша німецька громадськість, особливо молодь, могла б ознайомитись із цією білою плямою в історії націонал-соціалізму і разом з нами вшанувати пам’ять радянських військовополонених.

Друга причина, через яку я не можу взяти участь у заході у Німецько-російському музеї, є так само очевидною.

Допоки Російська Федерація продовжує свою військову агресію проти України як на Сході, так і в Криму, день за днем убиваючи моїх співвітчизників, допоки Росія та її найманці знищують долі мільйонів людей на моїй Батьківщині, сама думка про спільне вшанування пам’яті поряд із дипломатичним представником Кремля перевищує мою найбільшу уяву.

Допоки Російська Федерація вже понад сім років з часу окупації частини Донбасу  продовжує утримувати в заручниках сотні українських військовополонених, допоки ці люди зазнають у темних підвалах тортур і жорстоких знущань, спільне вшанування з Росією є абсолютно виключеним.

Шановний пане докторе Моррé,

політика і культура пам’яті у Німеччині має терміново бути переглянута, щоб  запобігти будь-якій несправедливості щодо окремих груп жертв нацизму та їхній пріоритезації.

Тож я був би Вам дуже вдячний за Вашу особисту підтримку ідеї спорудження в Берліні меморіалу мільйонам українських жертв нацистської окупації і тиранії.

Я сподіваюся, що Бундестаг підтримає цю ініціативу так само, як він вже підтримав ініціативу з пам’ятником для польських жертв.

З найкращими побажаннями

Андрій Мельник

к.ю.н., LL.M.

Посол України в Німеччині