У Німеччині набуває нових обертів розпочата Послом України у ФРН Андрієм Мельником публічна дискусія на тему зведення у центрі Берліна окремого пам’ятника українським жертвам нацизму під час Другої світової війни.

Черговим прикладом стала нещодавня розгорнута публікація на онлайн-платформі Німецького радіо «Deutschlandfunk» (бл. 2,4 млн. слухачів), присвячена обговоренню виваженого підходу з урахуванням позицій усіх націй, які постраждали у Другій світовій війні від нацизму, у контексті рішення німецького Бундестагу від 30 жовтня 2020 року щодо створення у Берліні окремого меморіалу польським жертвам націонал-соціалізму.

У публікації зазначається, що багато хто в Німеччині продовжує підтримувати публічно озвучену Послом А.Мельником позицію України щодо зведення у німецькій столиці окремих меморіалів націям у пам’ять про жертви, які перенесли невимовний біль від нацистського режиму, а також документаційного центру, в якому б знайшлося гідне місце для кожної країни окремо.

У підході зведення пам’ятника лише польським жертвам вбачається неправильний сигнал у контексті історичної відповідальності Німеччини по відношенню до інших націй, які теж нестерпно постраждали від окупаційної політики націонал-соціалізму, зокрема українців.

Спусковим гачком до такого обговорення послугували публічні висловлювання Посла України у ФРН Андрія Мельника, зокрема, у прямих ефірах провідного телевізійного каналу Німеччини «ZDF» та головного радіо Німеччини «Deutschlandfunk» 8 травня 2020 року, присвячені 75-річниці звільнення Європи від націонал-соціалізму, що суттєво пожвавило ширшу дискусію з цього приводу.

Позицію Посла України А.Мельника розділяє також останній глава МЗС НДР, колишній очільник Союзу по догляду за німецькими військовими похованнями та депутат Бундестагу Маркус Мекель (СДПН), говорячи, що якщо вже створювати пам’ятник, присвячений польським жертвам, то не можна оминати ідею побудови такого ж пам’ятника і для українських та інших жертв Другої світової війни. Тому що відразу виникає цинічне запитання: Невже Німеччина встановлює меморіал тільки тим націям, де жертви рахуються мільйонами?

Він також побоюється націоналізації теми пам’яті та виступає за проект, який би фокусувався на жертвах усіх країн, і говорить про важливість «інтегративної пам’яті».

Переклад основних сигналів публікації «Очікування від німецько-польських відносин»:

• У Польщі з великим задоволенням привітали рішення Бундестагу щодо створення окремого меморіалу польським жертвам та розглядають це як важливий крок на шляху до примирення між обома народами.

• Цим рішенням має бути введено в дію проект спорудження «Місця пам’яті та примирення», що координуватиметься Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини, і матиме за мету посилити історичний зв’язок та сусідство між Німеччиною та Польщею.

• Сама ідея побудови у центральній частині Берліна такого меморіалу польським жертвам належить колишньому в’язню концентраційного табору «Аушвітц-Біркенау», а пізніше міністру закордонних справ Польщі Владиславу Бартошевському, що лише у 2017 році знайшла ширше обговорення у німецькому суспільстві у першу чергу завдяки колишньому президенту Федерального управління з питань будівництва та регіонального планування Флоріану Маусбаху. Ця ідея зібрала навколо себе близько 140 активних представників зі сфери політики та наукових кіл.

• Водночас у Німеччині точиться дискусія, чи справедливо буде по відношенню до інших націй, які так само нещадно постраждали від нацистського режиму, встановити тільки один пам’ятник полякам. Особливо чітко у цьому питання висловився Посол України у ФРН Андрій Мельник. Посол звернувся з пропозицією щодо перенесення розгляду голосування у Бундестазі щодо проекту польського пам’ятника. Адже така саме ініціатива має стосуватися й гідного вшанування українських жертв націонал-соціалізму. На такі заклики недипломатично відреагував посол Польщі Анджей Пржилембський, який у своєму листі до українського колеги навмисно применшив страждання українського цивільного населення у воєнні часи. Та навіть більше – А. Пржилембський дорікнув українцям у співпраці з нацистами. У журналі «Spiegel» посол Андрій Мельник публічно відповів, що таким чином польська сторона «очевидно намагається монополізувати себе як головну жертву Другої світової війни».

• Позицію посла України А.Мельника розділяє й останній глава МЗС НДР, колишній очільник Союзу по догляду за німецькими військовими похованнями та депутат Бундестагу Маркус Мекель (СДПН):

«Якщо вже створювати пам’ятник, присвячений польським жертвам, то не можна оминати ідею побудови такого ж пам’ятника і для білоруських, українських та російських жертв [Другої світової війни]. Виникає цинічне запитання: Ми встановлюємо меморіал у Німеччині [тим націям], де жертви рахуються мільйонами?»

Він також побоюється націоналізації теми пам’яті та виступає за проект, який би фокусувався на жертвах усіх країн, і говорить про важливість «інтегративної пам’яті».

Насправді такий підхід з урахуванням страждань інших націй так само вже був затверджений німецьким Бундестагом у жовтні 2020 року.

• Німецький історичний музей на доручення Державного міністра культури має розробити проект документаційного центру з історії окупації гітлерівської Німеччини в Європі. У відповідному тексті рішення Бундестагу йдеться, що провідне місце у такому центрі має бути присвячено стражданням польського народу.
• Цей подвійний проект задуманий як компроміс у довгих дебатах. Одночасна реалізація документаційного центру та зведення меморіалу польським жертвам, швидше за все, буде складним завданням та приводом для подальших дискусій щодо історичної відповідальності Німеччини у контексті того, наскільки диференційовано потрібно буде розглядати відповідальність за злочини нацистського режиму та як запобігти ієрархізації жертв тогочасного насильства.

• Ця теза, що меморіал виключно польських жертв міг би націоналізувати вшанування пам’яті, наштовхується на велике нерозуміння серед поляків. Історик Кшиштоф Рухневич з Вроцлавського університету пояснює, що нацистська Німеччина бачила особливого ворога саме в Польщі.

• Окрім загального підходу до теми пам’ятника критику викликають також багато інших аспектів. Незважаючи на тривале обговорення такого проекту, досі не визначено місце для його зведення. Можливим об’єктом для спорудження міг би стати Асканіа-Платц, що розташований у центральній частині Берліна. Проте саме там має бути побудований новий Музей еміграції. Він повинен зобразити людей, які змушені були залишити Німеччину через нацистський режим. За словами історика Кшиштофа Рухневича, на цьому місці важко собі уявити інший меморіал, адже руїни вокзалу Anhalter Bahnhof та музей будуть просто затіняти такий меморіал. Це явно не стане місцем пам’яті та спогадів.

• Ближчим часом Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини оголосить більше деталей щодо дизайну меморіалу. Це послугує від міністерства також політичним сигналом. Проте інакодумці в Німеччині вважають це занадто великою поступкою на користь національно-консервативного уряду в Польщі.

• Однак навряд чи хтось у Польщі очікує, що меморіал усуне постійні проблеми в німецько-польських відносинах.

Сюди відноситься німецько-російський проект побудови газопроводу "Північний потік-2", що є постійною суперечкою, і зараз він знову на порядку денному. У Польщі усі сторони висловлюються проти і вважають його політичним проектом.

Цим Росія хоче позбавити Україну транспортування свого природнього газу, щоб надалі здійснювати більший політичний тиск на країну. Для Варшави, яка хотіла б наблизити Україну до ЄС, загрозливим є такий розвиток подій. Навіть доброзичливі до Німеччини політики звинувачують Берлін у відсутності солідарності.

Інша тема: уряд Варшави наполягає на тому, щоб поляки отримували більше прав у Німеччині та закликають до створення кращих умов для поляків для вивчення польської мови у німецьких школах. Але Берлін дивиться на це інакше, аргументуючи, що поляки не мають статусу меншини в Німеччині.

Постійні суперечки викликає також питання виплати репарацій Польщі за шкоду, заподіяну Німеччиною у Другій світовій війні. Окремі політики в Польщі заявляють, що Німеччина повинна буде заплатити Польщі сотні мільярдів євро. Проте позиція федерального уряду до цього часу залишається чіткою. Німеччина розглядає цю справу як закриту, оскільки Польща, серед іншого, відмовилася від виплати репарацій у 1953 році.

• Зазначається, що з огляду на велику кількість розбіжностей, постійно йдеться про проблеми між обома країнами. Тому можливо вже прийшов час говорити про спільні успіхи, зокрема у контексті Веймарського трикутника. Проте один пам’ятник однозначно не змінить такий підхід. 

Джерело: Deutschlandfunk