Ми, українці, найбільшою мірою зацікавлені в тому, аби покласти край цьому божевіллю [російській війні]!

Саме під таким заголовком у суботньому випуску впливової німецької газети «Berliner Zeitung» (0,3 млн. читачів) 29 травня 2021 року  вийшло розлоге інтерв’ю Посла України у Німеччині Андрія Мельника.

Глава дипмісії нагадує широкій німецькій громадськості про триваючу російську війну на Сході України та окупацію Криму, наглядно описуючи колосальний біль і страждання українців від московської агресії.

Одночасно Глава української дипмісії наголошує на зусиллях Президента Володимира Зеленського, яких він особисто докладає задля якнайшвидшого припинення російської агресії на Донбасі та деокупації Криму.

Особлива увага при цьому звертається на ініціативу Глави Держави щодо проведення у Києві Саміту Кримської платформи, на який запрошено і Канцлера А.Меркель, щоб накінець започаткувати міжнародний переговорний майданчик для реінтеграції окупованого півострова.  

Посол А.Мельник окремо зупинився на добудові суперечливого газогону «Північний потік-2», який ставить під загрозу безпеку в Європі. Він зокрема зазначив, що вітчизняна ГТС створює унікальну позитивну взаємозалежність між Росією, Україною та Німеччиною. Саме ця взаємна  залежність завжди мала стабілізуючий ефект. Відтак, її втрата через NS2 може збільшити ризик нового збройного нападу Росії. Саме тому слід за будь-яку ціну зберегти транзитну роль Києва. Посол також закликав Берлін відкласти порожні розмови та здійснити потужні інвестиції в модернізацію енергетичної галузі України.

З огляду на тупикову ситуацію, що склалася у контексті перемовин N4, глава дипмісії закликав Берлін вжити термінових кроків для значного посилення політичного тиску на РФ. Адже хоча ФРН чудово організувала і підтримує весь Нормандський переговорний процес, протягом останніх років цей мотор фактично працює на холостому ходу через відверте блокування Путіним навіть мінімального прогресу.

Інтерв’ю

Посла України у Німеччині Андрія Мельника

провідній німецькій газеті

Berliner Zeitung

(300 тис. читачів)

 

 

"Ми [Україна] найбільшою мірою зацікавлені в тому, 

аби покласти край цьому божевіллю [російській війні]"

 

 

Посол України в Берліні розповідає про відносини з Росією, а також чому слід разом вступати до ЄС, та яку роль при цьому відіграє Німеччина.

Андрій Мельник, Посол України в Німеччині, вітає нас у своїй резиденції у районі Берлін-Далем. Андрій Мельник - людина м’яких тонів.

У конфлікті його рідної країни з Росією можна фібрами душі відчути, наскільки сильно український народ прагне миру.

Посол дещо здивував нас, заявивши, що він не вважає досягнення всеосяжного миру в Європу ілюзією. Особливі сподівання він покладає на майбутню зустріч президентів США та Росії, яка відбудеться в Женеві у червні цього року.

Berliner Zeitung: Пане Посол, ситуація в Україні дещо зникла із заголовків західних газет. Ситуація знову нормалізувалася?

Андрій Мельник: Враження, що цей конфлікт майже вирішено, є дуже оманливим. У нас за спиною тяжка війна, яка була започаткована Володимиром Путіним, і яка для України триває вже довше ніж Друга світова війна.

Ви не повинні забувати, що ще влітку 2014 року на нашій території відбувались справжнісінькі танкові баталії. Втім, майже щодня все ще гинуть наші солдати.

Жодного миру у нас немає. Все що є – так це дуже крихке перемир’я.

Голова партії Зелених Роберт Габек, який щойно відвідав так звану лінію зіткнення, мав змогу на власні очі переконатись у цьому.

Він побував у районі морського курорту Широкине. Це таке собі українське Травемюнде України [мальовниче курортне і портове місто на півночі Німеччини на березі Балтійського моря], фантастичне  містечко на узбережжі Азовського моря.

Але нині – це справжнє місто-привид. Усе вщент знищено і спустошено. Усі мешканці були змушені його полишити.

На сьогодні в Україні відсутня великомасштабна війна, це ми завдячуємо також і Німеччині як посереднику, але ми не бачимо жодного просвітлення у кінці тунелю.

Ми зустрічаємось онлайн кожні три-чотири тижні у Нормандському форматі, мається на увазі Росія і Україна як сторони конфлікту, а також Німеччина і Франція – як посередники. Проте немає жодного просування вперед!

Berliner Zeitung: Як проходять такі зустрічі?

Остання фізична зустріч N4 у Берліні пройшла у січні 2021 року. При цьому мало місце вельми дивне відчуття: у нас нібито є порядок денний, ми ведемо напружені переговори протягом восьми-дев’яти годин.

Головний російський переговорник викурює одну цигарку за іншою. Але як тільки заходить мова про конкретні зобов’язання, він одразу ж погрожує залишити стіл переговорів.

Berliner Zeitung: Про що саме Ви ведете переговори?

Мінські домовленості від 12 лютого 2015 року містять 13 пунктів. Всі ці зобов’язання мали б вже давним-давно бути виконані - ще до кінця 2015 року. Сьогодні ж ми все ще перебуваємо на першому пункті – забезпеченні режиму припинення вогню.

І хоча нібито більше немає масштабних ракетних обстрілів, проте на нас постійно ведуться атаки з мінометів або гранатометів, а ворожі снайпери працюють і вдень, і вночі. Всі ці переговори більше не приносять нам жодного результату.

Одночасно росіяни створюють факти. Так, вони експропріювали власність усіх наших державних і приватних компаній на тимчасово окупованій частині Донбасу.

Кремль роздав російські паспорти більш як пів мільйону наших жителів. Ну як же можна за таких умов організовувати будь-які місцеві вибори?

Ми потрапили у справжній глухий кут. Німеччина та Франція справді намагаються щось зробити, проте ніякого прогресу немає. Путін все просто блокує.

Саме тому Берлін і Париж просто зобов’язані суттєво посилити політичний тиск на Москву, щоби зрештою змусити очільника Кремля вивести усі свої війська та всіх російських найманців зі Сходу України.

Berliner Zeitung: Які ваші очікування від майбутнього саміту між президентом США Джо Байденом та президентом Росії Володимиром Путіним у Женеві?

Ми дуже раді, що українське питання займе важливе місце на порядку денному цієї зустрічі. Хоча, слід таки визнати: трохи дивно звучить, коли інші говорять про нас, але без нашої присутності.

Разом з тим, ми впевнені, що американці стануть у Женеві на наш бік. І ми справді покладаємо великі надії на цю зустріч.

Якщо чесно, то В.Путіну було б дуже легко припинити конфлікт на Донбасі, не втративши при цьому обличчя.

Йому треба було б лише слідувати тому, про що весь час офіційно твердять у Москві: що нібито на Сході України немає і не було російських солдатів.

Тож Путін міг би лише клацнути пальцями, щоб з  Донбасу і справді зникли всі військові підрозділи РФ. Може тоді, за іронією долі, він міг би навіть увійти в історію як такий собі “миротворець”.

До того ж припинення конфлікту заощадить росіянам чимало коштів: на даний час щороку РФ витрачає десь два мільярди євро на забезпечення своїх військових [на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей], а також близько одного мільярда євро на утримання цивільної адміністрації.

Тож, як на мене, досягти миру на Донбасі було б досить легко. Ситуація ж із Кримом – дещо інша, і ми це чудово усвідомлюємо.

Berliner Zeitung: Що саме Байден повинен запропонувати Путіну, щоб змусити його залишити Донбас?

Джо Байден - дуже досвідчений політик. Він міг би запропонувати Путіну перспективу повернення Росії на світову арену в обмін на те, що вона забереться зі Сходу України.

Росіяни прагнуть, щоб їх поважали, вони хочуть, щоб Захід розмовляв з ними на рівних. Тож Дж.Байден має дати зрозуміти Путіну, що Росія могла б вернутися на міжнародну арену, і з нею більше би не поводилися як із прокаженим.

Звичайно, для цього кроку потрібні попередні заходи для відновлення довіри, а саме: Путін просто повинен назавжди щезнути з Донбасу.

Berliner Zeitung: Ви довіряєте Путіну? Ви могли б уявити досягнення з ним домовленості?

Мій президент Володимир Зеленський декілька разів пропонував В.Путіну провести переговори на двосторонньому рівні.

Це рішення далося главі держави нелегко. Його самого критикують за цю ідею в Україні, попереджаючи: він не мав би цього робити без участі Меркель і Макрона. Адже Путін його може підставити.

 Але ж все одно нам рано чи пізно доведеться говорити один з одним, щоб зупинити кровопролиття. Тому може й правильно прямо зараз наважитися на новий старт.

На даний час у нас фактично немає прямого діалогу. З 2014 року у Києві немає російського посла, так само відсутній наш посол у Москві, лише консули.

Навіть тоді, коли я іноді спонтанно стикаюся зі своїм російським колегою тут, у Берліні, нам просто нема що сказати один одному. Панує повна тиша і безмовність.

Berliner Zeitung: Вам не дозволяють спілкуватися між собою?

Звісно такої заборони не існую, проте російському послу нічого мені сказати. Він змушений просто повторювати гасла кремлівської пропаганди. Для мене він є просто дипломатичним солдафоном ворожої країни.

Berliner Zeitung: Ви сказали, що ситуацію з Донбасом можна було б легко врегулювати, а з Кримом - ні. Як же можна знайти вихід з цієї ситуації?

У березні 2014 року Путін, порушуючи міжнародне право, окупував український Крим із застосуванням зброї та за допомогою тисячів “зелених чоловічків”. Вперше після Другої світової війни державні кордони у Європі були злочинно пересунуті з застосуванням воєнного насильства.

Вся складність полягає у тому, що на відміну від Нормандського формату досі не існує міжнародного переговорного процесу задля повернення Криму.

Для нас і для всієї світової спільноти Крим був і залишається українською територією, для Путіна ж він “російський”.

Жодна держава ніколи не визнає цю спробу анексії. Україна вимагає деокупації півострова. Без жодних “якщо” чи «але». Однак для досягнення цієї мети нам потрібен дипломатичний інструмент.

Саме з цієї причини Президент Володимир Зеленський запросив керівників іноземних держав та урядів, включаючи Федерального канцлера Ангелу Меркель, на саміт Кримської платформи, який має відбутись у Києві 23 серпня цього року.

Ми хочемо надати старт процесу реінтеграції Криму саме у переддень 30-ої річниці відновлення Незалежності України та поговорити про це з нашими союзниками і партнерами.

Berliner Zeitung: Також з Росією?

Звісно Росію не запросили, це було б занадто рано. Але, звичайно, одного дня Москва просто повинна була б стати частиною такого формату, і це, до речі, відповідало б і її власним інтересам.

Адже є цілий ряд гострих питань, які є надзвичайно болючими для росіян, наприклад, водопостачання до Криму, яке перед їх воєнним вторгненням на півострів забезпечувалося із Дніпра.

Але так само і запроваджені у зв’язку з анексією Криму санкції ЄС, які ми надзвичайно цінуємо, відіграють тут дуже потужну роль.

Жодна німецька компанія не має права інвестувати на півострові, заборонено будь-який імпорт, існують жорсткі обмеження щодо німецького експорту, а легальний туризм є неможливим. З початку року товарооборот у кримських портах зменшився на 80 відсотків.

 Останні переговори стосовно окупації Криму відбулись ще в квітні 2014 року, до речі також у Женеві. У той час США, ЄС, Україна та Росія сиділи за одним столом переговорів. Проте одразу ж після цього Путін розпочав війну на Донбасі і просто похоронив всю дипломатію.

Berliner Zeitung: Ви згадали ціну, яку платить Росія [за анексію] – але ж війна є також дуже дорогою річчю і для самої України.

Наш військовий бюджет становить близько чотирьох мільярдів євро або 6 відсотків валового внутрішнього продукту.

При цьому понад 90% цих коштів ми вимушені витрачати на утримання наших збройних сил, зокрема на виплати понад 50 тисячам жінок і чоловіків, які утримують лінію зіткнення. Цієї величезної суми нам бракує в інших сферах, наприклад, для шкіл чи в галузі охорони здоров’я.

З початком російської окупації Донбасу Україна одним махом втратила 20 відсотків своєї економічної потужності. Це можна порівняти з тим, якби Німеччина за одну ніч «загубила» б землю Північний Рейн-Вестфалія. Ми ж тимчасово втратили сім відсотків нашої території.

Окупований Донбас були змушені залишити бл. 1,5 мільйона людей. Вони є внутрішньо переміщеними особами, “загубленими душами”, безхатченками у своїй же Батьківщині. Що може бути гіршим? Багато з них можуть виживати лише завдяки підтримці з боку держави.

І все це відбувається у самому центрі Європи! Тож саме ми, українці, є найбільшою мірою зацікавлені у тому, аби покласти край цьому божевіллю.

Berliner Zeitung: Суперечливим також є і “Північний потік – 2”. Дж.Байден вирішив не вводити жодних санкцій проти відповідних компаній. Що це означає для України?

Звичайно, багато хто в Україні був розчарований таким рішенням: кажуть, що нас просто зрадили. Особисто я не був здивований, бо завжди вважав, що американці та німці таки досягнуть згоди щодо цього суперечливого газопроводу.

На жаль, інтереси України відверто ігноруються. Ми ж втрачаємо 3 мільярди доларів транзитних зборів щороку. Все це може мати вкрай негативні наслідки для нашого бюджету.

Тому українську трубопровідну систему - до речі, вона є найбільшою у світі – треба за будь яку ціну врятувати. До речі, ця потужна газова мережа була побудована за допомогою німецьких труб компанії Mannesmann.

Вона і сьогодні залишається стратегічним українсько-європейським активом. Транзит через Україну повинен бути гарантований на довготривалій основі, що також відповідає й інтересам Німеччини.

Насамперед необхідно узгодити мінімальний обсяг транзиту. Це не повинно бути менше 35 мільярдів кубічних метрів на рік, хоча ми легко могли б забезпечувати транзит до 200 мільярдів!

Окрім цього цілком вірогідним є і той факт, що в майбутньому цей трубопровід міг би використовуватися для транспортування зеленого водню до ЄС. Все це можна було зробити у рамках європейської “Зеленої угоди”.

Ми очікуємо, що Німеччина повинна здійснити суттєві інвестиції заради істотної модернізації енергетичного сектору нашої економіки, а також компенсації збитків, які можуть бути заподіяні нам через «Північний потік – 2».

Berliner Zeitung: Ви сподіваєтесь на зміну позиції федерального уряду щодо “Північного потоку – 2” після федеральних виборів?

Партія Зелених дуже чітко дала зрозуміти, що вона рішуче проти «Північного потоку – 2». Тож навряд чи вона зможе поступитися цією позицією, не втративши довіри до себе.

Вільні демократи виступають за запровадження мораторію на добудову «Північного потоку – 2». Хоча позиції всередині ХДС-ХСС з цього питання і розходяться, проте противників газопроводу стає все більше.

Саме тому для нас тема «Північного потоку – 2» не є закритою. Цілком вірогідно, що після парламентських виборів [26 вересня 2021 р.] у Берліні відбудеться переосмислення.

Зазначене питання має також важливий аспект й у безпековій сфері: ГТС Україні створює позитивну взаємозалежність між Росією, Україною та Німеччиною.

Ця взаємна залежність завжди мала стабілізуючий ефект. Тож її втрата може значно збільшити ризик для нової воєнної інтервенції Росії.

Berliner Zeitung: Чи повинен “Північний потік – 2” бути частиною загальної угоди між Україною та Росією, поряд з Донбасом та Кримом?

Нам потрібен новий, великий компроміс. Ми повинні відновити взаємну довіру. Це ніколи не пізно зробити.

Згадайте лише франко-німецькі стосунки після Другої світової війни. Навіть тоді мало хто вважав за можливе, що ці дві ворогуючі держави колись спільно становитимуть серце Європи та його двигун.

Berliner Zeitung: Загалом, яку роль повинна відігравати Німеччина у конфлікті між Росією та Україною?

Німці можуть і повинні відігравати значно активнішу роль. Багато хто тут все ще хибно вважає, що Німеччина може собі дозволити жити як під час Боннської республіки [період ФРН з 1949 по 1990 р.] і залишатися такою собі великою Швейцарією, помножуючи свій добробут, торгуючи з усіма підряд, ухиляючись від криз.

Така страусина політика була б небезпечною ілюзією. Адже така світова економічна потуга як Німеччина більше не може продовжувати політику “теплої ванни”, лише спостерігаючи за міжнародними конфліктами і не втручаючись у їх вирішення.

Інакше інші країни перейматимуть на себе лідируючу роль.

Федеративна Республіка Німеччина блискуче організувала Мінський процес. Але протягом багатьох років ми рухаємося, так би мовити, на холостому ходу. Це терміново потрібно змінити!

Berliner Zeitung: Україна також значно розширила свої відносини з Туреччиною. Лише нещодавно президент В.Зеленський відвідав президента Туреччини Ердогана в Анкарі.

Анкара дійсно стала нашим важливим союзником. Туреччина та Росія мають хороші відносини, незважаючи на постійне напруження між ними.

Тож для нас Туреччина могла б стати додатковим каналом комунікації з Росією, оскільки ми також маємо спільні інтереси в Чорному морі.

У діаспорі в Туреччині живуть мільйони кримських татар. Р.Ердоган як посередник міг би нам помогти подолати безмовність по відношенню до Москви.

Але Туреччина також підтримує нас у військовому відношенні: ми купуємо безпілотники та спільно їх виробляємо. На прикладі Нагорного Карабаху ми наочно побачили, наскільки важливим та ефективним засобом ведення бойових дій у сучасній війні є воєнні дрони.

Так само дедалі тісніше розвивається партнерство з британцями. Ми плануємо спільно побудувати дві військові бази в Чорному та Азовському морях. Вартість цих проектів становить бл. 2,3 мільярдів фунтів стерлінгів.

Серед іншого, ми плануємо купувати і спільно будувати корвети та інші військові кораблі, щоби надійно захистити наше узбережжя від нападу Росії.

Berliner Zeitung: Україна та Росія культурно, мовно та історично дуже пов’язані. Війна між братськими народами насправді є абсурдною, чи не так?

Моя бабуся була росіянкою. Саме вона виховала мене. У дитинстві я міг розмовляти російською набагато краще, ніж українською, яка є для мене рідною мовою.

Я пишаюся тим, що можу читати твори Достоєвського і Толстого в оригіналі і самим серцем відчувати російську культуру.

Тим не менше, я зараз не можу назвати російський народ братським. Допоки Путін веде цю віроломну війну, допоки мої співвітчизники продовжують гинути, для нас українців є просто немислимими повернутися до нормального стану відносин із Москвою.

Berliner Zeitung: Ви говорили про франко-німецькі стосунки. Чи можливе примирення між Росією та Україною?

Звичайно, воно є можливим. Проте існує цілий ряд передумов. По-перше, Росія повинна накінець забратися із Донбасу, а також повернути нам Крим. Слід повністю відновити територіальний суверенітет України.

Після цього Москва має відбудувати спустошені неї регіони окупації, виплатити репарації мільйонам українських жертв російської війни та офіційно вибачитися за всі звірства.

Саме це могло б стати відправною точкою для всіх подальших кроків на шляху до примирення. Ця війна все залишається відкритою раною, що кровоточить. Ключ до миру і досі знаходиться в руках Путіна.

Berliner Zeitung: Як повинен виглядати цей мир?

Навіть якщо це звучить абсурдно: я вважаю, що ще за нашого життя можна реалізувати ідею єдиного економічного простору від Лісабона до Владивостока.

Насамперед Європейський Союз повинен надати Україні членство. Ця мета навіть закріплена у нашій Конституції.

Україна старанно виконує своє домашнє завдання, щоб досягти цієї мети, зауважу: не маючи при цьому тієї колосальної фінансової підтримки з боку Брюсселю, яка була свого часу надана Польщі та іншим сусідам під час розширення ЄС.

Приєднання України до Європейського Союзу так само стане важливим сигналом і для російського народу.

Berliner Zeitung: Тобто Росії також слід вступити до ЄС?

А чому би й ні? Незважаючи на правлячий режим Путіна, у Росії є багато світлих голів, які усвідомлюють: тісні зв’язки з Європою є вигідними всім.

Я цілком міг би собі уявити Російську Федерацію як члена ЄС у далекому майбутньому.

Berliner Zeitung: І тоді, можливо, Росія також може вступити і в НАТО?

Це також є теоретично можливим. Я розумію, що це звучить доволі ілюзорно. Але все це може статися дуже швидко.

Ми повинні мати певну візію. Десятиліттями ми жили разом в мирі.

Для нового миру нам потрібна оновлена архітектура безпеки в Європі, яка також повинна відображати всі ті глобальні загрози, які можуть виникнути у майбутньому.

Очевидно, що таке рішення може прийняти лише російський народ.

Для нас же, українців, членство в ЄС та НАТО є нашим єдиним дороговказом. І ми дуже сподіваємось на «зелене світло» з Берліна.

Джерело: Berliner Zeitung