Ексклюзивне інтерв’ю Посла України у ФРН Андрія Мельника головній берлінській газеті «Tagesspiegel» від 3 квітня 2022 року
Двоє поліцейських стоять перед резиденцією українського посла в Берлін-Далем. У Посла Мельника раніше не було такого захисту зі сторони поліції, але все змінилося після вторгнення Росії в його країну. Наслідки війни можна відчути і в самій резиденції. «Нас тут зараз дев’ятеро», – каже посол, який з 2015 року разом із дружиною Світланою, науковцем в галузі міжнародного права, та двома дітьми живе у Берліні. Мати дружини, невістка та три племінниці приїхали з Києва під час війни та знайшли притулок в резиденції. Батько дружини залишився в столиці, хоча за віком він мав право виїхати з країни. Мама посла досі у Львові.
Посол приїжджає через кілька хвилин в домовлений час, він ще має взяти участь у відеоконференції. Після нападу Росії звичайний розклад дня для нього кардинально змінився. Перед початком розмови він бере свій мобільний телефон і набирає текст: «Я ще повинен повідомити свого Міністра», німецький уряд дав дозвіл на експорт 56 бронетранспортерів із запасів НДР, які мають прибути з Чехії в Україну. «Нарешті», — тихо каже Мельник. Він відвів достатньо часу для нашої з ним розмови. У ці дні він постійно шукає шлях донести інформацію до громадськості, щоб всіма силами допомогти своїй країні у цій війні.
Пане Посол, вже більше місяця ми щодня отримуємо жахливі світлини та новини з України. Як ви з цим справляєтесь?
Ці повідомлення та фото взагалі не можливо сприймати. Мені важко підійматися з ліжка вранці. Перше, про що я турбуюся, це те, що сталося не лише з моїми родичами, а й з усією країною: чи обстріляли знову Харків? Чи тримається ще Маріуполь? Найгірше - це невпевненість, з якою ти прокидаєшся. Перші кілька днів були катастрофічними, оскільки боялися оточення Києва. Сьогодні це вже не так турбує. Оскільки, я вірю, що Київ та Україна ніколи не здадуться ворогу.
Чи відчуваєте Ви, що у цій війні настав поворотний момент?
Частково так, тому що російські війська на місці зрозуміли, що попередній план окупації всієї України не зможе реалізуватися. І саме через неочікуваний опір. Напевно, Путін цього ще не зрозумів. Його генерали, мабуть, не наважуються повідомити йому про це. Тому на політичному рівні досі відсутній злам. Те, що Росія нібито зосереджується лише на Донбасі, є хибним маневром. Путін хоче йти далі. На мою думку, ця війна Росії на знищення триватиме дуже довго. І це не про тижні, а місяці.
З моменту розгортання російських військ на кордоні з Україною ваша роль також змінилася, у Берліні вас охрестили, як «недипломат».
У міжнародному праві існує поняття превентивної дипломатії. Коли ви бачите, що наближається велика війна, ви не можете просто чекати та спостерігати. Ви маєте діяти. Мені було важливо всіма можливими засобами попередити німецьких політиків на ранній стадії. Було два розгортання військ.
Перше стартувало минулої весни.
Ще тоді я почав дзвонити у всі дзвони. Федеральний уряд, навіть, не звертав на нього увагу. Це розгортання було, практично, першим попередженням, таким собі лакмусовим папірцем. Путін чудово усвідомлював, що німці ставляться до цього не серйозно. Звичайно, тоді важку військову техніку так і не відводили. Коли в листопаді почалося нове розгортання військ, у Берліні панувало таке ж безрозсудне невігластво.
Там йшли якраз переговори про коаліцію.
Ви праві, проте ні попередня влада, ні фракції «світлофорної коаліції» не хотіли реагувати. Ймовірно, вони відштовхувались від порад німецьких спецслужб. Керівник БНД був у Києві 24 лютого. Тобто вдень, коли відбувся напад російської армії. Це до питання щодо достовірного аналізу ситуації і можливості вчасного попередження. Масштаби російського вторгнення німцям досі важко осягнути.
Що Ви маєте на увазі?
Ця війна випробовує все, весь наш світовий порядок. І міжнародна система дала збій: ООН, ОБСЄ, Червоний Хрест, де вони всі, щоб зупинити вбивство цивільного населення? Укладання лише мирного договору вже буде недостатньо. На жаль, це теж швидко не відбудеться, я очікую лише угоди про припинення вогню. Доки Путін залишається при владі, миру в Європі не буде. Навіть якщо Путін буде змушений сісти за стіл переговорів, саме припинення вогню, ймовірно, буде таким же крихким, як і після Мінської угоди 2015 р. Я не знаю, чи є в Німеччині розуміння цього. Багато хто вважає, що коли переговори завершаться, то настане мир, але це абсолютно хибна думка!
Чого Ви очікуєте від німців?
Нам терміново потрібна важка зброя і німці нам могли б багато чого постачати. В основному йдеться про стаціонарні зенітні ракети, артилерійські системи, ракетні установки, танки, бронетранспортери та багато іншого. Наші військові пересуваються між Миколаєвом та Херсоном пішки, а це 60 кілометрів. Ручна протитанкова зброя, хоча й ефективна, проте з нею не можна виграти війну, а лише можна зупинити просування російської армії. Путіну потрібно дати зрозуміти саме на полі бою, що йому не виграти цієї війни. Інакше кровопролиття триватиме ще дуже довго. Проте багато німців вважають, що чим більше зброї ви будете поставляти, тим довше триватиме війна. Це абсолютно хибне судження.
Міністерка оборони заявила, що Німеччина є другим за кількістю постачальником зброї в Україну. Це правда?
Я б цього дуже бажав. Наразі, однак, це далеко від дійсності. За місяць нам вдалося віднести Німеччину в першу десятку постачальників зброї. І, звичайно, Берлін починав з нуля. Це дійсно те, що заслуговує на повагу, і ми це визнаємо. Цього тижня ми були вражені, дізнавшись саме із німецьких ЗМІ, що після тривалої секретності «світлофорна коаліція» нібито відкриває для публічності список зброї, яку можна було б постачати. Йдеться про зброю на суму близько 308 мільйонів євро.
Про цей список Міністерство оборони вас не інформувало?
Ні, зовсім ні. Комунікація могла б бути набагато кращою. Нам передав цей список Міністр економіки Габек. Проте, з одного боку, там є зброя німецьких виробників, яка сьогодні не є у пріоритеті нашої армії, а з іншого боку, важкої техніки немає взагалі. До того ж, немає конкретних зобов’язань стосовно того, наскільки ці закупівлі будуть фінансуватися урядом. Тож ця цифра у 308 мільйонів євро — просто фікція.
Коли Ви останній раз зустрічалися з Міністеркою Ламбрехт?
Наша остання зустріч була 17 березня. Вона була хоча і дружньою, але дуже напруженою. Пані Ламбрехт заявила, що з міркувань безпеки не буде більше повідомляти нам про постачання зброї. Міністерка вирішила повідомляти нас тоді, коли доставка вже відбудеться.
Поставки зброї настільки секретні, що навіть Ви не знаєте про них заздалегідь?
Так, це дійсно дивно, тому що ми навіть не знаємо, що німці можуть постачати. Поки що жодних планів з нами не узгоджено. 3 лютого ми подали список необхідного нам оборонного озброєння, а через місяць, у середині війни, ще один список, який містив найменування з важким озброєнням. На жаль, вже рівно два місяці, як опрацьовується лише той перший список. Скільки ж дорогоцінного часу було втрачено.
Донедавна все ще говорили, що Бундесвер, на жаль, більше нічого не може постачати, що уряд ФРН повинен спочатку закупити зброю у німецьких компаній, які виробляють зброю. Але ця схема ще не працює.
Ні, прогресу не було. Це дуже розчаровує. Я відчуваю, що в Берліні все ще вважають, що Україна не може виграти війну. У німецькій політиці дуже мало людей, які вірять, що Україна має шанс. Це несправедливо.
Заперечую. Можливо, це були підсумки із Вашої відомої розмови з паном Лінднером, проте нещодавно Міністр фінансів сказав: «Україна виграє війну. Я в цьому не сумніваюсь».
Одне — це те, що ви говорите публічно, інше — те, що ви, ймовірно, думаєте. Наразі дехто хоче випромінювати впевненість. Очевидно одне: Україна не програє цю війну. Тепер в Берліні потрібно це все переосмислити та зробити все можливе, щоб прискорити поразку Путіна будь-якими засобами.
Він заперечує (К.Лінднер), що в перші дні війни він сказав Вам, що поразка України це питання лише годин, тому поставки зброї безглузді.
Який сенс мені казати неправду? Для нас, українців, найбільша сила в тому, що ми говоримо правду. Якби ми стали кривдити, ми б уже давно програли.
Тоді розкажіть, як саме все відбувалось тоді, 24 лютого.
Зранку я попросив про зустрічі з усіма провідними політиками: Шольцем, Бербок, Ламбрехт, Лінднером, Габеком, усіма лідерами фракцій «світлофорної коаліції», а також лідером опозиції Мерцем. До речі, Лінднер був одним із небагатьох, хто зустрівся зі мною того дня. Я дуже вдячний йому за це.
А потім після обіду Ви були в його міністерстві.
Так, я був спустошений, ми всі були у шоковому стані. Експерт із питань оборони ВДП (Вільна демократична партія Німеччини) Штрак-Ціммерманн вже близько обіду написала у Твіттері: Київ оточений, все втрачено. Такий був настрій того дня в Берліні. Що можна зараз ще зробити?- запитав Лінднер. «Зараз час постачати нам зброю», - сказав тоді я. Він відповів, що вже занадто пізно. Зараз в цьому немає сенсу, це можна було зробити раніше. Це було дійсно сказано ним, що б зараз не говорили протилежне. Я щиро можу присягнути про це на Біблії.
Як Ви відреагували?
Я відповів, що ми будемо боротися. Лінднер подивився на мене з посмішкою, яку я просто не можу забути. Він був відсторонений. Я був одягнений у чорне, такого ж кольору стали і всі мої почуття. Він сказав, що Путін має окупувати всю Україну, потім змінить уряд. Тому, Лінднер ще не може сказати, чи буде Німеччина співпрацювати з цією новою владою. Якщо буде уряд у вигнанні, то можливо. Ця розмова стала для мене надзвичайно гнітючою. Я не міг повірити в те, що почув. Єдиним позитивним моментом було те, що принаймні зараз будуть введені жорсткі санкції.
Тактика канцлера Шольца полягала у тому, щоб залишити у таємності від Путіна масштаби санкцій – чи не було це великою помилкою?
Якби Путін знав усе це, від платіжної системи SWIFT до Північного потоку заздалегідь, до замороження резервів центрального банку, він міг би утриматися від війни.
Німці ніколи не оприлюднювали можливий список санкцій. Ідея полягала у тому, що треба здивувати Путіна. Вважаю це фатальною величезною помилкою! Я запитав Лінднера, чи буде ембарго на нафту і газ. Він сказав ні. Протягом десяти хвилин він пояснював мені логіку, що уряд ніколи на це не піде. Тоді я запитав про SWIFT, і Лінднер сказав: ні в якому разі, ніколи. Тому що Росія та Китай одразу б утворили альянс для власної платіжної системи. Через кілька днів відбулося вигнання Москви зі SWIFT, принаймні частково.
У кінці розмови я запитав, чи можна розглянути хоча б гуманітарну допомогу та постачання палива. Лінднер сказав, що вони можуть це перевірити, і я маю надіслати список. Потім я встав і пішов. Коли я повернувся в свій кабінет, мені довелося сісти і просто заплакати.
Після цього Ви бачили знову Лінднера?
Нещодавно я був із дружиною на дні народження журналіста Ульфа Пошардта. Лінднер також був там. Він поводився так, ніби мене не бачив. Я хотів би коротко з ним поговорити, але він постійно спілкувався з іншими людьми. На жаль, ми так і не поговорили. Він пройшов повз нас, можливо, кивнув. Але він поводився зі мною, так ніби я був просто деревом. Я хотів би зустрітися з ним знову, щоб залагодити ситуацію. Мене це хвилює.
Однак, як посол, Ви повинні мати кращий зв’язок з Міністром закордонних справ пані Бербок.
Поки що особистих контактів не було взагалі. Дивно. До сьогодні, я так жодного разу і не зустрічався з Міністеркою Бербок, хоча неодноразово звертався з проханням про зустріч вже і після початку війни. Але принаймні вона хоча б попросила свого держсекретаря зустрітися зі мною.
Роберт Габек був у якості Голови партії Зелених на Сході України у 2021 році, вимагав зброї, його критикували й навіть насміхалися з нього в Німеччині.
Він єдиний в уряді, з яким я постійно тісно спілкуюся, хто відповідає, коли пишу йому повідомлення. А щодо постачання зброї то він мені пообіцяв, що його відомство не буде створювати жодних перешкод у цьому питанні.
Його міністерство є відповідальним, коли справа доходить до закупівлі на відкритому ринку.
Так, там швидко працюють, коли йдеться про отримання експортних ліцензій. Раніше на перевірку чогось подібного йшли місяці, тепер це вирішується протягом трьох днів. Я вдячний пану Габеку та його команді за це. Знімаю капелюха!
Ви наразі більше торговець зброєю, ніж дипломат?
Звичайно, я тут торговець зброєю для України. Єдине, що цікавить мого Президента чи моїх Міністрів: чи є щось нове? чи є у тебе зброя? Це ті розмови, які ми ведемо протягом тижнів. І оскільки справи з Міністерством оборони йдуть не дуже, то ми самі напряму контактуємо з німецькою оборонною промисловістю. Ми безпосередньо запитуємо у компаній, що вони можуть нам постачати. Для цього ми також змогли залучити політиків, які відповідають за питання оборони в опозиції і які змогли допомогти нам з контактами. Якось мені зателефонував один депутат з Києва і сказав: «кажуть, що там і там є тисячі одиниць протитанкової зброї». Тоді я одразу звернувся до них з запитом, від нас була зроблена пропозиція, швидко перевірили в Києві, протягом вихідних пан Габек надав згоду, гроші були сплачені – продаж відбулась. Це був мій найкращий день посеред війни!
Проте Ви маєте визнати, що Німеччина зараз багато намагається зробити та робить.
Так, але всі розраховують, що війна скоро закінчиться. Такою донині є німецька логіка. І тому в цю логіку зовсім не вписується, що Україні необхідно постачати зброю. Такий переломний момент необхідний не лише Україні, а й Бундесверу. Коли Канцлер виголошував свою промову, я сидів на трибуні та дуже уважно слухав. Тоді на позачерговому засіданні 27 лютого майже не йшлося про саму Україну, окрім того, що було сказано: чудово, як воюють хоробрі українці.
Ви теж не можете зрозуміти логіку Канцлера? Він вважає, що Путіна не варто сильно заганяти в кут, інакше він вдасться до ядерного варіанту, в тому числі проти України.
Я це дуже добре розумію. В німецькому уряді також немає однозначної позиції з цього питання. Кожне міністерство – це майже своя імперія, там працює СДПН, там Зелені, там ВДП. Звичайно, є конкуренція і різні точки зору. Але в Німеччині, на жаль, вірять, що Путін не програє цю війну та зможе утриматися при владі. Звідси і така поведінка. Розуміння, що з Путіним треба підтримувати зв’язок та вести переговори. На німецьку політику все ще сильно впливає той традиційний факт, що з Росією завжди потрібні мати тісні добрі зв’язки.
Але як можна зупинити Путіна? Що має статися, щоб він програв цю війну?
Путін вже програв цю війну. Я не думаю, що очільник Кремля довго протримається при владі. Його армія була принижена. Неможливо приховати величезні втрати. Російські солдати кажуть у телефонних дзвінках рідним: «ми пережили ганьбу». На жаль, німці не хочуть «складати всі яйця в один кошик» та допомагати українцям – такою мірою, щоб Путін зміг з тріском програти. Вони вважають, що це призведе до того, що до влади в Росії прийдуть інші сили. За їх розумінням це призведе ще до більш гіршого стану. Адже принаймні Путін передбачуваний. З ним можна вести бізнес.
Чи вірно, що Шольц і Макрон продовжують намагатися підтримувати зв’язок з Путіним?
Ні, тут все вірно. Але ми очікували набагато більшого. Ви подивиться, де ведуться переговори. Не в Берліні чи Парижі, а в Стамбулі. Навіть переговори у нормандському форматі, в яких брали участь Німеччина та Франція, були лише формальністю, прогресу щодо їх суті не було роками. На другий день війни у мене була розмова у Відомстві канцлера. Перше моє запитання стосувалось того, чи має намір пан Шольц виступати в якості посередника. Відповідь була - ні. Ймовірно, вони не хотіли, щоб він виглядав погано, як Канцлер. Я це не зміг зрозуміти. Є не так багато країн, які мають такі тісні та конфіденційні зв’язки з Путіним, як Німеччина та Франція. Сьогодні Макрон займає провідну роль посередника, яку раніше мала Меркель.
Коли Путін нещодавно сказав Канцлеру по телефону, що все-таки загрози зупинки постачання газу може і не бути, ви написали у Twitter, що замість того, щоб негайно вирішити заборону на імпорт, «у Берліні зраділи, що кремлівський керівник має ще трохи терпіння». Шольц аргументує, що існує ризик для сотень тисяч робочих місць. Ви думаєте, що це цинічний аргумент, чи ви це розумієте?
Я розумію пана Шольца, це важке рішення для нього з огляду на наближення рецесії. Але чим довше триватиме ця війна, тим гіршими будуть наслідки для німецької економіки. Питання в тому, як наважитися на це.
Німеччина може дозволити собі хоча б ввести мораторій та не купувати газ, нафту чи вугілля в Росії місяць чи два і фінансувати за цей час короткочасну роботу, наприклад, працівників BASF у Людвігсхафені. Під час пандемії коронавіруса компаніям майже два роки надавалась мільярдна допомога – то чому б не на кілька місяців, щоб зупинити цю війну на знищення?
Коли Ви приїхали до Берліна як Посол сім років тому, Ваша країна вже була у стані війни. Яким Ви побачили відносини Німеччини з Україною та Росією?
Невдовзі після мого приїзду в 2015 році були підписані Мінські домовленості. Було багато обговорень щодо виконання цієї угоди. Це все закінчилося з початком війни в Сирії та кризою біженців. Переговори йшли по колу. Німці не хотіли чинити реального тиску на Росію, з багатьох причин, як ми бачимо сьогодні. У Німеччини занадто багато власних інтересів та залежностей від Росії. На переговорах німці завжди намагалися вирвати у нас компроміси. Колись мій Президент, Зеленський, влучно зазначив: «Нас водять по колу, як коней по манежу».
Двома дійовими особами цієї російської політики були Штайнмаєр і Меркель. Чи хтось із них зв’язувався з вами після початку війни?
Ні. Я також просив Штайнмаєра про зустріч після початку війни. Жодної реакції. Мені запропонували зустрітися з його радником із зовнішньої політики. Цю зустріч довелося відкласти, але вона має відбутися найближчим часом.
Штайнмаєр був одним із архітекторів інтеграції з Росією. Ви скасували участь у концерті з російськими солістами в палаці Бельвю. Чи відчуваєте ви, що Штайнмаєр має достатнє розуміння помилок та чутливість?
Чутливість – це слово не відноситься до Штайнмаєра, принаймні щодо України. Концерт не був помилкою. Це було його свідоме рішення. Для Штайнмаєра стосунки з Росією були і залишаються чимось фундаментальним, навіть святим, що б не трапилось, навіть агресивна війна, це все одно не має значення. Він досвідчений політик, який двічі був Міністром закордонних справ, він бачив нас зблизька.
Минулого року ви вже одного разу відхилили запрошення Штайнмаєра, коли він виступав з промовою в Німецько-російському музеї з нагоди річниці німецького вторгнення до Радянського Союзу. Тож люди Штайнмаєра могли б знати, що Ви так просто не погодитеся.
Штайнмаєр точно знає, що ми, українці, думаємо та наскільки чутливою є тема культури для нас. З точки зору Путіна, немає українського народу, мови, культури, а значить, і держави. Здається, Штайнмаєр поділяє думку, що українці насправді не є суб’єктом. З моєї точки зору, концерт був чітким сигналом Москві, можливо, навіть мав показати Путіну: я тут тримаю все під контролем.
Так, Федеральний президент — розумний політик, один із найдосвідченіших. Штайнмаєр десятиліттями створював павутину контактів з Росією. У цьому задіяно багато людей, які наразі керують у «світлофорній коаліції» - пан Пльотнер у Відомстві канцлера (радник із зовнішньої політики Шольца, прим. ред.), пан Міхаеліс у міністерстві закордонних справ (державний секретар, призначений по-суті заступником Бербок, прим. ред.) та багато інших важливих послів. Все це має значення.
Після переобрання Штайнмаєр у своїй промові дав зрозуміти, що ця війна для нього є переломною і що він особисто постраждав від неї. Стало зрозуміло, що для нього це теж переломний момент.
У своєму виступі Штайнмаєр розповів про петлю на шиї України. Але навіть це порівняння є двояким. Штайнмаєр не сказав, що зараз потрібно все переоцінити. Він сказав, що Путін повинен лише трохи послабити петлю, щоб Україна могла дихати спокійно. Але мотузка на шиї залишається. Мене вразив такий погляд на нас. Я не вірю пану Штайнмаєру, коли він каже, що визнав свої помилки у російській політиці. Він не виявляє жодного відношення до нас, українців. Штайнмаєр не знає, як з нами поводитися, хоча сам був у Києві і навіть у Львові.
Чи бажали б Ви, щоб представник німецького уряду поїхав в Україну?
Я пропоную це вже давно, принаймні з часу поїздки трьох Глав урядів зі Східної Європи. Але зворотньої відповіді так і не було.
У Твіттері Ви та німецькі політики також вели гостру суперечку про полк «Азов», ультраправе угруповання, яке воює в Маріуполі. Росія, звичайно, використовує це, щоб підживити нацистський наратив. Але хіба Ви не розумієте, що є певні критичні питання?
Я це добре розумію, але свідомо розпочав дискусію.
... і досить агресивно.
Я міг би мовчати і відчувати себе комфортніше. Тоді я б не запропонував жодної площини для атаки. Але я хотів спробувати розвіяти один із тих російських міфів. Я не фанат полку «Азов». Це військова частина, яка підпорядковується МВС і мужньо захищає Маріуполь, як і в будь-якому суспільстві, там є люди, які є екстремістами правого спрямування. Важливим є те, що на це реагують у політичній площині. І це робить наш уряд та командири. Я зараз розпочав цю дискусію, тому що для керівництва Москви є два штучно зроблених образи ворога - Азов і Степан Бандера...
... націоналістичний політик та лідер партизан, який тимчасово вступив у союз з німцями під час Другої світової війни.
Міф про Бандеру був найпотужнішим інструментом кремлівської пропаганди з часів Другої світової війни. І залишається таким донині.
Але поляки також звинувачують Бандеру у військових злочинах, і він не лише продукт кремлівської пропаганди.
Бандера – особа суперечлива, без сумніву. Але для більшості українців він був тим, хто боровся за незалежність. Тому совєти хотіли зробити з нього диявола. На жаль, їм це вдалося. Російська пропаганда прирівнює весь український народ до «бандерівців», а «Азов» є фактично втіленням того, з чим потрібно боротися сьогодні в Україні. У повоєнні десятиліття Кремль також поширив цей наратив у Європі, особливо в Німеччині.
Чи не мали б Ви тоді багато чого пояснити німецькій громадськості?
У мене зараз на це немає часу. Буду це робити, але після війни. Моя мета — принаймні поставити під сумнів ці міфи. Я хотів розпочати цю дискусію, знаючи, що тепер на мене нападуть, і я готовий заплатити за це ціну. Я заохочую більш тонкий підхід до цього питання – пролити світло на те, за що може бути відповідальний Бандера, і спробувати зрозуміти тут в Європі, чому багато українців вважають, що він заслуговує на важливе місце в історії.
Ми не хочемо нічого виправдовувати. Звісно, у Другій світовій війні були й злочини українців, які воювали за власну державу. Жодна людина не без гріха. Але вся ця дискусія помилкова. Я бачу, що це важко зрозуміти в Німеччині. Але нас, українців напевно, важко зрозуміти. Тому війна в Україні, а не деінде на континенті.
Що Ви маєте на увазі?
Занадто багато інтересів іноземних держав стикаються в Україні століттями. Нам довелося вижити в умовах, які неможливо уявити ніде в Європі. На нашій землі лютувала Друга світова війна. Як Гітлер, так і Сталін хотіли нас знищити. «Bloodlands», як писав історик Тімоті Снайдер. Чому сьогодні є війна? Чому 100 років тому була війна? Я запитую себе щодня. Чому ми не можемо жити так безтурботно, як люди тут у Далемі, насолоджуватися життям і вигулювати собаку? Чому ми завжди повинні воювати? Чому мої друзі тепер повинні носити форму, захищати свою країну і вмирати? Україна просто інша. Нас досі не можуть зрозуміти.
Чи не відчуваєте Ви, що німці сьогодні більше співчувають Україні?
Німецьке суспільство безперечно співчуває. Українців, яким доводиться тікати, зустрічають з відкритими обіймами. Ми надзвичайно вдячні за це. Зараз німці виявляють, що близько за кутом існує велика культура, яка майже не була в їх полі зору, люди, які мають ті самі цінності і навіть готові померти за ці цінності. Українці хочуть жити так само, як і німці. Але ми не можемо цього зробити, бо нам дуже не пощастило з нашим божевільним сусідом.
Невдовзі після вступу на посаду на початку 2015 року Ви сказали в інтерв’ю Tagesspiegel: «Я вірю, що ми можемо завоювати серця німців.» Чи вдалося Вам це?
Я не маю на увазі особисто себе. У мене є сумніви, як у примхливої дитини. Що стосується нас, українців, то нам вдалось значною мірою завоювати симпатії звичайних німців. Проте питання про політичні наслідки залишається без відповіді. Чи хоче «світлофорна коаліція» прийняти цих українців у європейську родину, як майбутніх членів ЄС? Чи Федеральний уряд віддає перевагу тому, щоб Україна залишалася буферною зоною між ЄС та Росією? На жаль, для декого в Берліні це зручніше. Але це потрібно змінити.
Про персону
З початку 2015 року Андрій Мельник є Послом України в Німеччині. Він, разом із дружиною Світланою є дослідником в галузі міжнародного права. Після закінчення навчання вступив на дипломатичну службу, знає Німеччину ще з часів, коли був Генеральним консулом України в Гамбурзі. До призначення Послом відповідав за європейську інтеграцію України в Міністерстві закордонних справ. З моменту розгортання російських військ на кордонах з Україною, яке розпочалося минулого року, Мельник пішов досить незвичним для дипломатів шляхом: він доводить позиції та вимоги своєї держави до федерального уряду не лише шляхом дипломатичних нот, а й постійно доносить їх через ЗМІ або Twitter. Після нападу Росії на Україну його тон став більш жорсткішим. Час від часу він адресно атакує міністрів та депутатів.
Джерело: Tagesspiegel
Фото: Nassim Rad/Tagesspiegel