Щоденна газета “Braunschweiger Zeitung”
(м. Брауншвайг, 300 тисяч читачів)
Посол України: «Росія піде на поступки!»
Армін Маус, Дірк Брайфогель
М.Брауншвайг.
Посол України вимагає жорсткіших санкцій в конфлікті на Сході України. Вдома він хоче рекламувати наш регіон як регіон дослідників.
Посол України в Німеччині Андрій Мельник на запрошення депутата Бундестагу від ХДС Карстена Мюллера відвідав з одноденним візитом наш регіон. Зокрема у Брауншвайзі він завітав до Німецького центру авіації та космосу (НЦАК) та Нижньосаксонського дослідницького центру автомобільної техніки (НДЦАТ), де ознайомився з найновішими проектами. Перш ніж повертатися до Берліна, у своєму інтерв’ю він розповів про актуальні політичні процеси в своїй країні, про свого нового Президента і про те, яку роль мала б на його погляд відігравати Німеччина в конфлікті з Росією.
Пане Посол, що ви почерпнули для себе від візиту в наш регіон, в т.ч. з огляду на можливу співпрацю?
Насамперед я вдячний, що пан Мюллер мені дещо привідкрив очі. До цих пір мені не було в такій формі відомо, над якими проектами проводяться дослідження у тих же НЦАК і НДЦАТ. Ми дуже інформативно поспілкувалися. І насправді в питаннях безпеки польотів територіальні громади моєї країни могли б багато чого отримати від брауншвайзьких експертів. Також і в питаннях дослідження мобільності майбутнього, автономної їзди, і у сфері дигіталізації Брауншвайзький регіон демонструє настільки високу компетентність, що в Україні я можу просувати інтенсивний обмін з науковцями і підприємцями тут на місці. До речі ця співпраця вже існує. «Фольксваген» тісно співпрацює з багатьма спеціалістами у сфері інформаційних технологій з України. Наприклад електронне обладнання для автомобіля «Гольф 8» випускається на моїй Батьківщині.
У Німеччині в новинах з України домінує воєнний конфлікт на Сході країни. А тепер у Вас ще й новий Президент – Володимир Зеленський. А як справи з економічним розвитком країни?
В минулому році ми мали зростання 3,5%. Це – непогано у порівнянні з іншими європейськими країнами, проте після болючих втрат в перші роки війни це все ще замало для того, щоб люди змогли відчути цей прорив на своїх гаманцях. Для цього нам потрібно було б зростання мінімум на рівні 5-6%. Тут майбутній Уряд і новий Президент мали б розставити чіткі акценти, адже люди очікують, що намічений курс реформ продовжуватиметься ще активніше.
Як цього можна досягти?
Важливим завданням є зламати монопольне становище олігархів в усіх сферах. Там, де нам це вже вдалося, - ми бачимо, що економіка набрала оборотів. В цьому перманентному стані загрози економічна міць є єдиною можливістю переконати людей не покидати країну.
Пане Посол. Обрання політичного новачка Президентом України здивувало багатьох людей і в Німеччині. Якими Ви бачите шанси на позитивну розбудову країни?
Президент Зеленський має історичний шанс, але мало часу, і звісно не матиме періоду поблажок. Люди – нетерплячі. Найпізніше за рік його заявам мають слідувати дії. Багатьом на сьогодні ще не зрозуміло, як новий Глава держави прагне добитися миру. Це було його головне гасло під час виборчої кампанії.
Чому так покарали його попередника на посаді?
Окрім миру люди хочуть, щоб добробут дійшов і до них. Багато реформ запущено у минулі роки. І якраз громадянське суспільство в Україні розвивалося небувалими темпами. Але вочевидь цього було замало людям у моїй країні. Врешті це було виставлено в рахунок Петру Порошенку. До Володимира Зеленського є низка питань, але він відбувся як людина, що зробила сама себе. У своїй промові, коли він розпустив парламент і оголосив перевибори, він чітко заявив про свої амбіції. Він хоче бути кращим за свого попередника. Це переконало не лише моїх співвітчизників, а й мене самого.
Чому на Сході країни і надалі нема миру?
Тому що російський Президент Владімір Путін цього не хоче, а відтак потрібні набагато жорсткіші заяви і жорсткіші санкції. Берлін і Париж мають нарешті наполягти на новому самміті в нормандському форматі чотирьох держав – Франції, Німеччини, Росії і України, адже остання така зустріч була в жовтні 2016 року. Це вже понад два з половиною роки тому. Путін весь час говорив, що більше не хоче вести переговори з Порошенком. Тепер Порошенко вже не Президент, отже час відмовок вже минув. Проте тон в Москві, як не прикро, залишається таким же. Путін навіть не привітав Зеленського з обранням.
Зеленський виголошував свою промову в парламенті частково російською. Як Ви це сприйняли?
Я це не зрозумів як підігрування Путіну і не вбачив в цьому виклику моїм співвітчизникам. Новий Президент робив це часто під час виборчої кампанії і таким чином це був чіткий сигнал своїм виборцям. Навіть через 28 років після падіння комуністичного режиму у нас в країні кожен другий українець говорить російською. Я не вважаю це проблемою, а навпаки перевагою, коли люди виросли двомовними. Сам я горджуся, що на відміну від молодого покоління можу читати і відчувати Толстого і Достоєвського в оригіналі. З цієї двомовної спадщини може отримувати переваги кожен українець, а також і вся країна. Зеленський може більше зблизити країну, якщо розумітиме мовне питання як таке, що об’єднує, а не роз’єднує. Такою політикою він може здобути бали в очах громадян. Однак українську мову він повинен посилювати і надалі.
Чи означає необрання Порошенка і обрання Зеленського те, що країна виривається з усталених заскорузлих політичних структур? Де Ви взагалі бачите поле для маневру в конфлікті з Росією?
Добре, що Москва принаймні офіційно є учасником Мінських домовленостей. Були також ознаки того, що Путін міг би погодитися на миротворчу місію ООН. Але його заяви залишилися заявами, а руху не було ні на міліметр. Існують надалі різні уявлення щодо мандату блакитних шоломів між позиціями Німеччини, Франції і США, які ми повністю підтримуємо, з одного боку, а з іншого – позицією Росії. Тут потрібно якнайшвидше визначитися. Німеччина зараз є непостійним членом РБ ООН і мала б активніше взятися за це питання. Потрібна не тільки більш чітка риторика на адресу Росії, а насамперед – нові жорсткі санкції. Адже Москва і надалі розкручує спіраль ескалації. Це показує якраз роздача російських паспортів моїм співвітчизникам в окупованому Донбасі. Як українці ми, при всьому бажанні, не можемо досягти миру лише власними зусиллями. Ми повністю і цілком залежимо від допомоги наших західних партнерів.
Чимало політиків в Німеччині дивляться на санкції проти Росії критично і хочуть їх скасувати. У Вас є розуміння цього?
Ні, оскільки лише завдяки цьому економічному і політичному тиску на Кремль Путіна можна відвернути від його агресивного курсу в Східній Україні. Лише за умови існування єдності в підходах як всередині ЄС, так і по той бік Атлантики, ми можемо сподіватися на розв’язку ближчим часом. Адже метою Путіна завжди було і залишається все глибше вбити клин між урядами країн ЄС і США, а також всередині них.
Як Ви думаєте, скільки ще російський народ підтримуватиме Путіна на його шляху? Санкції б’ють по країні жорстоко…
Сподіваюся, вже недовго. Зараз Путін вочевидь готовий платити цю високу ціну за свої воєнні дії на Сході України і за анексію Криму. Росії конфлікт теж обходиться в багато мільярдів євро щорічно. Спільно з нашими європейськими і американськими партнерами ми маємо намагатися діяти дуже мудро і дуже стратегічно, щоб піднімати цю ціну ще вище. І, повірте мені: Росія піде на поступки!
Як може виглядати цей шлях?
Ми зауважили, наскільки росіяни цікавляться тематикою України. Мільйони росіян спостерігали за передвиборчою дуеллю в Україні. Якщо моя країна і надалі відкриватиметься для Заходу, якщо люди з України вже можуть їздити в ЄС без візи, то я сподіваюся на своєрідний ефект доміно, який пошириться і на людей в самій Росії. Ми прийняли рішення йти в ЄС. В Конституції України віднедавна прописано, що ми прагнемо до членства в ЄС, так само як і в НАТО. Цілком можливо, що після Путіна в Росії коли-небудь хтось прийде до влади такий, що поведе і Росію до Європи. В особі Путіна Москва має, можливо, найталановитішого тактика на міжнародній арені, проте як стратег він вже давно програв. Він на десятки років програв дружбу і душі українців. Він це знає.
Але чи не розумієте й Ви, що Росія з занепокоєнням споглядає переміщення кордонів НАТО на Схід?
Забігаючи наперед: якби Україна була в НАТО ще 10 років тому, то цієї війни не було б! Я в цьому переконаний. І хоча я можу зрозуміти страх людей в країнах Балтії, я вважаю загрозу нападу на них Росії дуже незначною. На мою думку ймовірність майже нульова.
Мир через стримування. Це Ваша позиція?
Стримувальна політика НАТО діє дуже сильно. І це Вам, власне кажучи, відповідь на Ваше запитання щодо розширення НАТО на Схід. Крим би і зараз належав Україні, а Донецьк і Луганськ не зазнали б воєнної окупації з 13 тисячами жертв. На наш погляд в Європі не можна терпіти безпековий вакуум. А зараз на моїй Батьківщині саме це ми й маємо. Україна ж уже була нейтральною. При президенті-втікачі Януковичу по закону ми були позаблоковою державою. Це не запобігло анексії Криму всупереч міжнародному праву. Наслідки цього хибного рішення ми до цих пір відчуваємо на собі щодня. Це був гіркий урок.
Що Ви скажете людям, насамперед молодому поколінню, які цікавляться Вашою країною, але часто піддаються залякуванню негативними новинами?
Я би з радістю запросив людей з Брауншвайга та цього прекрасного регіону в Україну, щоб вони побачили, що там відбувається, і познайомилися з великою культурною нацією, яка нажаль мало відома. Так, є війна, але вона – далеко на Сході і лише вздовж так званої лінії зіткнення. Це нестерпно! Але ж і є багато чого іншого. Ви можете до нас приїхати, подивитися наші визначні місця, численні об’єкти світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Лише у 2 годинах польоту звідси – у Києві, у моєму рідному Львові, або в Одесі, Ви можете спокійно сидіти в кафе та насолоджуватися життям і сонцем. Що б я собі побажав, так це масштабну двосторонню програму молодіжних обмінів, як це вже давно існує між Польщею і Німеччиною. Такі програми сприяють взаєморозумінню і слугують порозумінню між народами. Це було б на вагу золота. Був би вдячний таким активним політикам, як пан Мюллер, якби вони себе цьому присвятили.