Коли червоний диявол послав голодну смерть
Совєтський геноцид українського народу сьогодні знову обговорюється з ідеологічних мотивів. Проте історична правда про нього – поза сумнівом.
Штефан Баєр, «Die Tagespost» 13 червня 2019р.
Він був однією з найбільших гуманітарних і моральних катастроф 20 століття, багатого на катастрофи. Десятиріччями його заперечували і уникали згадки про нього. А сьогодні знову його оспорює Кремль. Голодомор (вбивство голодом) – сталінський геноцид проти українського народу. Те, що відбувалося в Україні в 1932-33 роках, не було ні стихійним лихом, ні непередбачуваними обставинами, а було умисно сплановано комуністичними ідеологами. Знищуючи українське селянство, червоний тиран в Кремлі повністю позбавляв Україну сили спротиву і заганяв в ярмо її національну ідентичність. Сьогодні Україна, орієнтована на Європу, бореться за світове визнання Голодомору геноцидом – попри новий спротив Москви, де тяжкість комуністичних злочинів знову применшується.
Не лише українські історики після відновлення державного суверенітету в 1991 році стали приділяти увагу голодній катастрофі 1930-х років, яка десятиріччями була темою-табу. Історик Тімоті Снайдер своїм бестселером «Bloodlands» поставив цій трагедії літературний монумент. Ще більш насичено фактами та детальніше розкрила всі сліди американська журналістка Енн Епплбаум у своєму новому творі «Червоний Голод».
Попри те, що в Радянському Союзі цей злочин намертво замовчувався, архіви знищувалися, а документи фальсифікувалися, вона виводить на світло численні докази і свідчення очевидців. Це нотатки спецслужб про «дітей з опухлими від голоду животами, про сім’ї, що їли траву і жолуді, про селян, що покидали свої домівки в пошуках харчів». Там – приголомшливі докази голодного психозу, Від голодної смерті, що насувалася на очах, люди повністю втрачали мораль: «Подружжя закопало своїх дітей в глибоку яму, щоб не бачити, як вони вмирають… Батьки застерігали дітей від сусідів, яких знали все життя. Ніхто не знав, хто може виявитися злодієм, шпигуном, або канібалом.»
Голодомору, який коштував життя мінімум 5 мільйонів людей, передувала подвійна спроба позбавити власної ідентичності Україну, яку в Москві ненавиділи і боялися: «в той час, як на селі гинули селяни, таємна поліція атакувала духовну і політичну еліту України» - пише Епплбаум. Під приціл потрапили насамперед інтелектуали, митці, письменники і передусім священники. Ще в 1918 році Ленін напав на Україну: як і Путін десятки років потому, Ленін дав команду здійснити вторгнення російських військ під прикриттям. З самого початку йшлося про сплюндрування житниці Європи. В той час, як таємні служби арештовували інтелектуалів, бойовики Червоної армії грабували селян.
Радянська пропаганда робила з успішних українських селян «куркулів» - ідеологічних цапів-відбувайл і ворогів більшовизму. В 1920-21 роках стався перший Голод. Москва його, як і десятиріччя потому, використала для послаблення Церкви. Конфіскували церковне майно, плюндрували храми, арештовували священників. Щоб зруйнувати національну ідентичність України і зламати будь-який спротив проти більшовизму, Сталін розгромив вільне селянство і вкорінену в народі Церкву.
Епплбаум описує: «Скрізь в Україні ті самі бригади, які організували колективізацію, наказували й селянам зривати церковні дзвони, розбивати їх і переплавляти, палити церковне майно і знищувати ікони. Священників висміювали, я святі місця – оскверняли.». На хвилі антирелігійної пропаганди священників і куркулів депортували, церковні свята замінили партійними, храми перетворили на склади і гаражі. Сталін знав: без віри люди були беззахисними перед радянською державою, її пропагандою і владою. Навмисне руйнувався не лише господарський уклад, а й моральний.
Примусова колективізація спричинила деградацію селян до кріпаків, які гнули спини у непродуктивних колгоспах, не маючи змоги забезпечити собі цим прожиття. Спротив ламали арештами, депортаціями і насиллям. Коли почався третій, найбільший Голод 1932 року, держава видала наказ зберігати обсяги експорту зерна за кордон. В той час, як вмираючих від голоду селян карали смертю за найдрібнішу крадіжку харчів, радянська держава експортувала понад 5 мільйонів тонн зерна, а крім того – сало, масло, овочі, рибу і м’ясо, щоб наповнити казну валютою.
Коли кількість загиблих від голоду стала зростати, Сталін перекрив для селян кордони України. Навіть втечею куркулі не могли уникнути голодної смерті. Далі «підозру стало викликати навіть саме виживання» - пише Епплбаум. «Якщо сім’я жила, значить вона мала харчі. Якщо вона мала харчі, значить повинна була їх здати». За логікою Сталіна це були агенти і вороги. Висновок від Епплбаум: «Це був голод політичний, створений спеціально з метою послаблення опору селян і таким чином національної ідентичності».
Тільки після розпаду СРСР і відновлення [Української] Державності можна було без страху говорити про «хресний» шлях. «Голодомор має для українців той самий історичний вимір і таке ж сакральне значення, як Голокост для євреїв»,- коментує Посол України в Німеччині Андрій Мельник газеті «Тагеспост». Голодомор, за його словами, належить до найстрашніших злочинів в історії людства і має бути відповідно засуджений. В Україні ця трагедія зачепила майже кожну родину. У 2006 році Парламент України прийняв Закон «Про Голодомор», яким визнав цей злочин геноцидом. З того часу з’явилось вже майже 7 000 пам’ятних меморіалів: «Це знак того, що Голодомор став невід’ємною частиною ДНК українського народу»,- говорить пан Мельник у розмові з редакцією.
Багато держав вже визнали Голодомор геноцидом, серед них Австралія, Еквадор, Естонія, Грузія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща Португалія, Угорщина та США, а також Святий Престол. Німецький Бундестаг хоч і визнав геноцид 1915 року проти вірмен, проте війну Сталіна проти українців ще ні. «Раніше можна було почути в Бундестазі аргумент, що Німеччина нібито не має нічого спільного з цією трагедією, а тому немає необхідності у вжитті якихось заходів. Але ця позиція є в корені хибною, бо геноцид – це злочин злочинів, який безпосередньо стосується кожної людини, кожної нації і кожної держави, а відтак вимагає чіткої відповіді», - говорить Посол Андрій Мельник.