Лише сміливість врятує Європу

(Переклад статті посла Олексія Макеєва для першого числа Frankfurter Allgemeine Zeitung у 2025 році)

Як дипломат, я навряд уповноважений коментувати прийдешні вибори до Бундестагу. Як європеєць і як демократ, я відчуваю моральний обов'язок висловитись. Це точно не агітація – радше відсторонений погляд людини з боку, яка твердо стоїть на боці демократії.

На нас здійснено напад, нас атакують. І щонайпізніше після 24 лютого 2022 року мало б стати зрозуміло, що йдеться не лише про нас, українців, але й про нас, європейців. Та мені видається, що в німецьких передвиборчих дискусіях війна як така – це ніби другорядна тема. Трохи більше чути про мир. Але обидві теми у передвиборчих перегонах винесені за дужки – так, ніби російські ракети щодня прилітають не туди, куди раніше з Німеччини щодня можна було дістатись за дві години літаком. Ніби не грає ролі дослідження Кільського інституту світової економіки, яке прямо каже: поразка України могла б коштувати Німеччині вдесятеро дорожче, ніж підтримка України. І ніби цей сценарій lose-lose жодним чином не вплинув би на пенсійну чи податкову системи, про які так багато говорять.

Триває війна. Робити зовнішню та безпекову політику пріоритетом під час війни – це виправданий крок. Бо війна так чи інакше впливає на все. Ну бо як можна говорити про міграцію, не згадуючи причину мільйонної міграції з України до Німеччини? Тобто, власне, російську війну. Як можна вести дискусію щодо додаткових витрат на військову допомогу Україні та не наважуватись використати для цього 210 мільярдів євро – заморожені в ЄС кошти російського режиму? І як можна говорити про силу права, не воліючи при цьому притягнути до відповідальності російських воєнних злочинців? Яке таке краще майбутнє ви готуєте своїм дітям, якщо забуваєте про викрадених Росією українських дітей? 

У своїх передвиборчих програмах демократичні партії згадують загарбницьку російську війну ледь не поміж рядками. А от у виборчому бюлетені Росія займає аж два рядки. Якщо на цих виборах голосно не говорити про зовнішню безпеку Німеччини, то не потрібно дивуватись, що ультраправі вороги німецької демократії не сприйматимуться виборцями як загроза німецькій безпеці. Не менш небезпечними за правих екстремістів сьогодні є прихильники війни, що видають себе за мирний рух. Ці псевдопацифісти, які готові пожертвувати українськими територіями, жертвують мною особисто, моєю сім’єю, моїми друзями в Україні. І точно так само вони принесуть у жертву власних виборців.

Якщо ви боїтеся втратити виборців через чесний діалог про війну – то вам протипоказано вести політичну діяльність у часи війни. А залякувати виборців заради їхніх голосів – це абсолютне табу. Бо після двадцять третього лютого, дня німецьких виборів, буде знову двадцять четверте лютого. І Росія надалі вестиме війну проти Європи. І ніщо не мотивує Путіна до цієї війни більше, ніж німецький страх, самостримування та самоприменшення. Так само як і хибна ідея про те, що інавгурація в Америці 20 січня начебто має для Німеччини більше значення, ніж 23 лютого. Саме такого зневірʼя хоче Путін від Німеччини. Впевненості німців у тому, що ця війна – це війна США проти РФ, що Європа не має значення, а Україна не має субʼєктності. 

Все це брехня. Українські сили оборони досі в Курській області. Путін не застосував ядерної зброї, коли Німеччина надала Україні танки “Leopard” і БМП “Marder”. Путін не зробить цього і в майбутньому, адже ця російська рулетка для нього на 100 відсотків самовбивча. Ми всі знаємо, чого варта будь-яка угода, під якою стоїть підпис Путіна. І від того, що угоду перейменують на “deal”, для росіян нічого не зміниться. Бо рано чи пізно кожен лідер демократичного світу усвідомлює: йдеться не про “deal with Russia”, а про те, “how to deal with Russia”. 

Які б сьогодні в Європі не відбувалися вибори, кожен демократичний кандидат на них має не просто боротися за голоси виборців – він сам має бути сильним голосом Європи. З чітким посланням: 

Ми на війні. І це війна проти Європи. Росія — ворог. Росія обрала війну. Але ми не повинні боятися. Ми маємо прийняти цей виклик разом та сміливо. Ми достатньо сильні для цього. Можливо, зараз нам доведеться трохи затягнути паски. Нашою головною метою має стати допомога українкам та українцям на фронті – ми маємо допомогти їм повернути наш європейський мир, здобути цей мир на полі бою. Для того, щоб ніхто не відкривав вогонь по німецьких гвинтокрилах над Балтійським морем. Та заради впевненості, що пакунки DHL у німецьких літаках раптово не запалають привітом із Москви. Для цього потрібна сила. Сьогодні в Україні вирішується доля Європи. І перемога України – це наш спільний інтерес. Саме тому ми маємо перейняти провідну роль – роль лідера. Так виглядає відповідальність. І це не ми маємо боятися Росії. Це Росії краще триматися від нас подалі. 

Таке послання вимагає сміливості. Той, хто її в собі знайде, виграє більше, ніж вибори, та здобуде більше, ніж посаду. Ця сміливість відрізняла Черчилля від Чемберлена. Та саме ця сміливість врятує Європу.